Степанія вже давно хотіла відвідати дочку з онуками. Часу було небагато, бо автобус до села старенької їздить не так часто, тож слід було встигнути зробити заплановане і ще додому вчасно повернутися. Для старенької ця подорож була неабияким випробуванням. До того ж надворі була заметіль.
Жіночка стискала в руках пакет. Вона несла гостинці рідним. Усе, що змогла знайти в домі – все їм принесла. ні яблука та сливи, горіхів, ще й чебрецю з липою прихопила. Вони любили жувати сушку. Для Степанії це була єдина радість у житті.
Пенсіонерка пишалася своєю донею. .Вона у неї — велика молодчинка. У житті в неї все склалося: сім’я, робота, квартира, діти. Ось тільки зять старенькій не подобався. Непривітний такий. Тільки те й робить, що сопе під носа постійно. Не любить тещу – одразу видно. Але Степанія сильно через те не переймається. Головне, щоб доні добре було. А та наче й не жаліється.
— Ви, мамо, приходьте, коли Матвія вдома не буде. Так для всіх спокійніше,- казала доня.
— Ти що мене соромишся?
— З чого ви взяли? Просто хочу, щоб ми спокійно посиділи у своєму жіночому колективі. Поговоримо, щоб нам ніхто не заважав.
Ось матір і приїхала до доньки, коли чоловік був на роботі. Підійшла до дверей. Вони виявилися незамкненими. Жінка зраділа, ввійшла в коридор і хотіла було покликати доньку, як почула голос рідної.
— Чому це мама не може прийти до мене в гості?
— Бо селюкам у моєму домі не місце. Не хочу, щоб вона навіть близько біля моїх дітей стояла. Не забувай, що ми — інтелігентна сім’я. У мене он ціла династія лікарів за спиною. Поважні люди, між іншим.
— Так твій батько теж із села!
— Зате знатний лікар. А твоя мама хто? Колгоспниця?
— Пенсіонерка!
— Ну село залишається селом завжди.
— Чому тоді одружувався зі мною? Я тоді теж село.
Степанія застигла біля дверей.
Дуже важко було їй чути такі слова зятя. А найприкріше було за доньку. Жінка поставила сумку з гостинцями в кутку і пішла з квартири. Вирішила побродити містом, доки приїде її автобус. У грудях розливалася образа. Бідна її доня, мусить терпіти того мужлана. І за що їй це все?
Старенька навіть не почула, як зупинився автобус. Водій впізнав жінку і окликнув її. Сказав, що підвезе. Старенька відмовилася. Мовляв, їй ще треба в місті побути. Сама через річку, щоб виплакатися десь там, щоб її ніхто не бачив.
— А де бабуся? — забігли в кухню діти.
— Не приїжджала ще.
— А сумочка з гостинцями чия? – запитали діти, показуючи на подарунки старенької.
У жінки всередині все аж похололо. Побігла жінка на вулицю – немає її мами. Тут донька і зрозуміла ,що все її ненька чула.
— І правильно. А то ходила б ще стільки. А та знатиме, що їй тут не раді, — обурився зять.
— Я твоїх рідних не ображаю і тебе прошу бути обережнішим зі словами.
— Зате твоя мама про повагу не думає. Приходить, коли хоче. Робить, що заманеться.
— А те, скільки вона нам допомагає – це ти вже забув, так?
Сварка тривала дуже довго. Але в цій сім’ї до подібного вже звикли.
— А взагалі чого ми вічно на щось з тобою жаліємося? У нас взагалі є все: квартира, меблі, діти одягнені, нагодовані. Чим більше будемо мати, тим більше буде хотітися. А я просто хочу жити спокійно, як всі інші люди.
Жінка знала цінність сімейного благополуччя. Сама виросла у багатодітній родині. Саме тому розуміла, що про розлучення з чоловіком мова ніколи навіть не зайде. Її діти будуть жити у достатку, з обома батьками. У неї в самої старший брат і молодша сестра розлучені. І що? Все на плачу матері. Вона так само не хоче.
Того дня Степанія поїхала додому. Через кілька днів заспокоїлася, але пообіцяла собі, що до доньки в гості більше не поїде. Захочуть, то хай самі приїжджають, але її ноги там не буде.
Минуло трохи часу.
Це був жовтень. Субота. Степанія вийшла за дому і попрямувала до грядок, як її зупинила листоноша.
— Тітко Степаніє! Вам лист!
— Який ще лист?
— Закордонний!
— А, це, мабуть, від сестри моєї.
Сестра Степанії переїхала в Німеччину з чоловіком ще в молодості. Відтоді так і не поверталася на Батьківщину. Наскільки Степанія знала з листів, дітей у сестри не було. Втім, вона ніби життям задоволена.
Жіночка зайшла в дім, начепила на ніс окуляри. Виявилося, у сестри загинув чоловік. Та й сама вона хворіє вже. Тож час повертатися додому. Степанія зраділа. Нарешті вона буде не сама… Нарешті відчує себе потрібною…
Чи типовою є поведінка зятя?
Доводилося натрапляти на інше ставлення?
