Я єдина донька у своїх батьків. Природньо, що вони хотіли для мене найкращої долі, тому відразу не сприйняли мій вибір. Заміж я вийшла рано, у 18 років. Мама просила мене одуматися і не спішити, але я зробила все по-своєму і тепер дуже шкодую про це.
Навколо мене завжди було багато гарних хлопців, гідних кандидатур на роль чоловіка. Але я вибрала Василя. Гарний, з тих хлопців, що вміють подобатися, хоча нічого для цього не роблять. Провела його в армію, після того, як він повернувся – треба було грати весілля, бо я чекала дитину.
Жили ми з батьками чоловіка, які, власне, теж були не дуже раді нашому ранньому одруженню і поповненню в родині. Втім, внучка народилася: копія бабуся, мама чоловіка. То ж до дитини свекри ставилися з усією душею.
А ось мені було в новій сім’ї важко. Вдома я хоч і стежила за порядком, і роботи мала багато, але все ж почувалася значно щасливішою. А тут все мені було чуже. Тут не те, що ніхто зайву хвилину поспати не дасть, але і навіть внучку на прогулянку не візьмуть. На мені була і дитина, і вся хатня робота. А я ще сама була молода, хотілося хоч якоїсь підтримки.
Чоловік працював на двох роботах, вдома бував рідко. І не тільки тому, що роботи багато. Набридло йому швидко сімейне життя і моє вічне невдоволення. Замість того, щоб мені допомагати, він просто рідко бував вдома. Можна сказати, я вийшла заміж за батьків Василя.
Ось чоловік і став частіше з друзями в гаражі пропадати, ніж удома зі мною і з дитиною. Наше сімейне життя швидко дало тріщину. При чому, сильну. А потім, як грім серед ясного неба: я зрозуміла, що чекаю другу дитину. Якраз збиралася про це сказати чоловікові, але він мене випередив, і повідомив мені, що хоче розлучення, бо зрозумів, що сімейне життя – це не для нього.
У підсумку – розлучення, двоє дітей, я повернулася до батьків. Чоловік платить невеликі аліменти. Батьки прийняли мене, але не перестають мені докоряти, мовляв ти сама собі життя зіпсувала, ми ж тебе попереджали.
