У житті трапляються різні неприємні ситуації. Ми не завжди все можемо ідеально прорахувати на перед. На щастя, нас в потрібний момент може помітити небайдужа людина і допомогти встати на ноги. Ця історія доводить, що хороші люди ще існують і справедливість обов’язково врешті-решт переможе!
Цю вагітну дівчину я примітила на вокзалі ще в п’ятницю, коли їхала на приміській електричці на дачу. Вона відчужено дивилася у вікно, сидячи в залі очікування. Невелика сумка поруч говорила про те, що їхати вона збирається не далеко і не на довго.
Коли я поверталася в неділю ввечері, то знову побачила цю ж дівчину майже на тому ж самому місці. Обличчя її було змученим, очі повні сліз, все той ж одяг, все та ж сумка … Мені це здалося підозрілим. Я підсіла поруч і заговорила з нею.
– Ви вже вибачте за цікавість, дівчино, але я бачила Вас тут ще в п’ятницю … Ви когось чекаєте або щось трапилося?
Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледве-ледве стримує сльози.
– Нікого я не чекаю … Сталося … Чоловік мій громадянський мене вигнав … Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди …
– Боже мій, як так?! Як вас звати?
– Катя … можна на «ти» …
– Ти, напевно, голодна, Катруся?
– Ні. У мене є трохи грошей, пиріжки в кафетерії купую.
– Поїдемо до мене, відіспишся, гарячого поїси… а там вирішимо що-небудь …
– Не зручно мені якось …
– Поїдемо, поїдемо …
Я викликала таксі, і ми з Катею поїхали до мене додому. Живу я одна, давно овдовіла, а діти роз’їхалися. Квартира у мене велика, можна і дати притулок бідоласі. Нагодувала я Катю, спати поклала, всі розмови ми відклали на ранок.
За сніданком на наступний день Катя розповіла мені історію свого життя. Їй було двадцять. Приїхала вона в місто з сусіднього села, де жила з цим своїм цивільним чоловіком. Батьків у неї давно вже не було, а тітки, яка її виховувала, теж недавно не стало. Діти тітки продали будинок, де вона жила раніше. Цивільний чоловік не був путній, випиває. Коли Катя завагітніла він і зовсім з котушок злетів, почав буянити, руку піднімати, а тут взяв і вигнав …
Катя помоталась по сусідах кілька днів, думала протверезіє, одумається, а він ні в яку назад її не пускає. «Добрі» люди розповіли Каті, що той з іншою «шури-мури» крутить вже давно, з тих пір, як дівчина завагітніла . Діватися нікуди, вирішила Катя в місто виїхати. Приїхати приїхала, а ось що робити далі ще не придумала
А термін у неї великий уже був, тижні через три-чотири народжувати. Ну, що ось тут зробиш? Залишила у себе, клич по знайомих кинула, принесли нам і ліжечко, і коляску, і речей дитячих багато різних розмірів.
– Світ не без добрих людей, Катруся, впораємося!
– Дякую, Лідія Михайлівна, не знаю, що б я без Вас робила …
Народилася у Каті дівчинка, крупненький така, гарненька. Назвали ми її Василиною, вже дуже Каті це ім’я подобалося. З грудним вигодовуванням на нервовому грунті у Каті не надто склалося, тому вирішили ми, що я з малятком сидіти буду, а Катя на роботу вийде.
– Куди ось тільки мене візьмуть без досвіду роботи? Я бухгалтер за освітою, але не працювала жодного дня за фахом …
– Не переживай, Катрусю, я не останньою людиною на заводі була до самої до пенсії, пристрою тебе по знайомствам своїм.
Катю взяли в економічний відділ наймолодшим фахівцем. Боялася я, звичайно, що вона не впорається, але все сталося якраз навпаки, дівчина виявилася дуже тямущою і навченою. Через півроку мою Катю навіть підвищили, а мені подяку за такого працівника висловили.
Так і жили ми з цією чужою дівчиною, як рідні. Василина росла, бабусею мене називала, ось вже в дитячий сад пішла, коли їй два рочки виповнилося. А тут Катя мене новиною приголомшила …
– Лідія Михайлівна, не знаю, що і робити… Керівник нашого відділу, Костянтин Юрійович, знаки уваги мені подає давно, а тут і зовсім в любові зізнався і заміж запропонував за нього вийти …
– Тобі він, Катя, подобається?
– Подобається, але боюся я знову обпектися …
– А ти не бійся, ти ж не одна тепер в цьому житті, у тебе є я …
Катя обняла мене і заплакала. Через два місяці у нас було весілля, віддала я своїх дівчаток в надійні руки, я ж знала, що Костянтин хоч і молодий, але людина пристойна і вихована.
На знак подяки за ці два роки, Катя ніколи мене не забуває: дзвонить кожен день, запитує про моє здоров’я, на свята хороші подарунки дарує, з Василиною до мене частенько приїжджають. Ось так на старості років я знайшла дочку, милу і турботливу Катю. Не бійтеся, люди, робити добрі справи!
