Трішки ностальгії про сільську діскатєку.
Коли мені було 13-20, то без діскатєки життя здавалось просто тлєн: беззмістовне й скучне.
Мороз, сніг по пояс, дощ, скажені комарі: мені позаріз треба до клубу. Бо ж там збирається уся еліта. Буде хлопець який подобається, чи з яким танцюю мєдляк. Будуть подруги, з якими треба обговорити нагальні теми: “Хто? Де? В чому? З ким?” Будуть і приїжджі, треба ж терміново розширювати діапазон спілкування.
Випрошую у мами дозволу «хоч не надовго», а отримавши згоду, збираюсь як солдат й лечу в світ розкоші, веселощів, першої любві й чогось неосяжно бомбезного.
Просто зрозумійте, що у селі, де з головних розваг були посиденьки на лавочці або посваритись з сусідами, клуб був як «точка соприкосновєнія» усього цього, плюс танці, любовні інтриги та махач. То був світ, куди вигулювали обновки з базару. То був епіцентр усіх яскравих подій.
Як тільки починаю згадувати, то дякую Всевишньому, що тоді не було інстаграмів, тіктоків, прямих ефірів, тай телефони, власне як такі, тільки з’являлись в нульових. Тож мій макіяж, наряди й дикі танці лишились закарбовані лише в моїй пам’яті та пам’яті тверезих людей на дискотеці
«Коламбія пікчерс не прєдставляєт», «Когда ми в клубє, чікси танцуют», моранді, незатійливі хіти, Руки Вверх, Потапа і Насті, ді-джей Дождік, Максім, Многоточіє, Фактор-2, а мєдляк під Іглесіаса «ремабевс-рімабевс», Don’t speak. Якшо ви проспівали зараз усі ці хітяри, то ви точно мій бест-друг.
Да-да, тільки на сільській дискотеці ставали справжніми меломанами.
Скільки сліз було вилито під пісню “Зачем тебе також красивый?”
Коли була гроза, музику вимикали, ну тож апаратура погорить.
Лавочки під клубом. Місце, де дівчата годували паркових комарів, гризли сємки, а хлопці накривали поляни. А ще ті лавочки були фантомами – як тільки махач біля клубу, то вони зникали (як і штахети біля сільради). Але то зовсім інша історія.
Тільки ввечері всі дівчата були чепурні, нафарбовані й з локонами, що й не скажеш що вдень сапали город, гребли сіно, збирали чорницю й пасли корів.
Деякі кутки села були в такій багнюці, шо ні для кого не було в диковинку перевзувати галоші (в ліпшому випадку) та чоботи за клубом на лабутени, тільки центральна вулиця була з асфальтом, собствєнно одна на все село. Так шо молодь з неї цього не знає і вважалось що вони з багатих сімей.
Сходки «село на село» – то здавна заведена традиція. Якшо не було чужих, то приходилось махатися зі своїми: відпрацювання технік та навиків. А ще наших хлопців дратувало, що дівки обирають хлопців зі сусіднього села. Короче, за класикою жанра, всі війни із-за дівчат.
Закулісся діскатєки – це хлопці обмивали клуб зліва, а дівчата з правої сторони. Пардон за подробиці, але от такий був поділ, бо ж «мужчина з Марсу, жінка з Венери». Головне, шо такий паритет не дав клубу завалитись в якусь одну сторону.
А ви були на сільській дискотеці? Пам’ятаєте хіти, які крутив ді-джей?А ну зізнавайтесь.
Фото – з просторів інтернету, текст Оля Лабозінська
