Німеччина віддала Києву важливий для історії православної церкви в Україні документ щодо анексії Москвою Київської митрополії. DW з’ясувала, як було зроблено сенсаційну знахідку.
Коли одного весняного дня три роки тому Наталя Сінкевич йшла в бібліотеку Інституту східноєвропейської історії і географії при університеті Тюбінгена, вона і здогадуватися не могла, що на неї чекає.
Провідна наукова співробітниця Національного Києво-Печерського заповідника шукала інформацію про німецького пастора Йоганнеса Гербінія, який у 17 столітті був одним з небагатьох західних дослідників Києво-
Те, що дослідниця побачила в німецькій бібліотеці, мало зовсім інші масштаби, ніж записки пастора: на стіні в скляній рамці висіла грамота російського царя Петра І від 1708 року, якою він підтверджував поставлення Київського митрополита Йоасафа Кроковського. “Я попросила бібліотекаря подивитися. Виявилося, що це оригінал. Я негайно зв’язалася з директором інституту”, – пригадала Сінкевич у розмові з DW.
Вивчення знайденого оригіналу царської грамоти показало, що раніше історики цензурували її текст
У тюбінгському інституті навіть не здогадувалися, яке історичне значення має документ, який більше півстоліття просто прикрашав бібліотеку. “Вона собі висіла десятиліттями на стіні і всі вже сприймали її просто як інвентар. Ми знали лише, що наприкінці 50-их років минулого століття колишній директор інституту купив її у торгівця антикваріатом за дві тисячі марок. Це мала бути наочність для студентів”, – розповідає заступниця директора інституту східноєвропейської історії Катаріна Кухер (Katharina Kucher). За її словами, кілька спроб науковців з Тюбінгена з’ясувати, звідки саме взялася грамота, завершувалися безрезультатно. Аж поки Наталя Сінкевич не звернула увагу німецьких колег на те, що документ до Другої світової війни перебував в київських архівах.
Невдовзі було створено спільну українсько-німецьку експертну комісію. За фінансової підтримки міністерства закордонних справ Німеччини, комісія півроку шукала докази походження документа та вивчала обставини його зникнення. З’ясувалося, що до 1922 року грамота зберігалася у ризниці Софійського собору, потім у бібліотеці при соборі. 1931 року бібліотеку передали Академії наук, історичні манускрипти якої зберігалися у Національній бібліотеці, згодом названій іменем академіка Вернадського. 1941 року, під час окупації України нацистською Німеччиною, грамота зникла разом з понад двома десятками інших документів, що колись зберігались у ризниці Софії Київської.
Другий повернутий документ
Дослідники припускають, що документи були вивезені зондеркомандою есесівця Еккегарда фон Кюнсберга, яка систематично вилучала історичні документи і предмети мистецтва на окупованих територіях. З 24 документів, що зберігались колись у Софії Київській і, вочевидь, були вивезені нацистами, досі був знайдений і повернений в Україну лише один. 1995 року США передали Києву історичний документ, який добровільно повернув американський ветеран Другої світової. Колишній солдат привіз його з Відня, де купив у торговця антикваріатом.
Грамоту Петра І митрополиту Йоасафу було офіційно передано у Берліні послу України в Німеччині Андрію Мельнику. Наукова робота для з’ясування походження документа була завершена ще восени 2016 року. Бюрократичні процедури, необхідні для реституції, затягнулися на кілька років. Обізнані з переговорами між Києвом і Берліном співрозмовники DW висловили думку, що частково затримка була пов’язана і з політичною ситуацією. Зрештою, збіг передачі документа в часі з отриманням Православною церквою України томоса про автокефалію могло справити враження, що повернення грамоти є політичним жестом. “Довелося чекати слушного моменту. Це питання треба розглядати з врахуванням політичного контексту. Кілька разів передача грамоти зривалася”, – констатувала у розмові з DW Катаріна Кухер.
Розвінчання російського фейку
Наталія Сінкевич вказує на те, що оригінал грамоти ніколи до віднайдення у Німеччині не досліджувався з метою встановити детальні обставини процесу перепорядкування Київської митрополії Москві. На початку 19-го століття російський історик Євгеній Болховітінов оприлюднив у своєму дослідженні текст грамоти 1708 року. Однак у цій публікації текст було піддано цензурі, з’ясувала Сінкевич, вивчивши оригінал. “Болховітінов вирізав найцікавіший з сьогоднішньої точки зору момент про те, що Київський митрополит зобов’язується не повертатися більше до Константинополя”, – зазначила дослідниця. Вона переконана, що згадка Константинополя у грамоті через два десятиліття після перепідпорядкування митрополії свідчить про те, що Москва не була впевнена у лояльності київського духовенства. Попри те, що з моменту зміни юрисдикції з Константинополя на Москву минуло два десятиліття.
“Цей документ свідчить про те, що перепорядкування не було одномоментним, а було багаторічним процесом. Вочевидь, бажання київського духовенства повернутися до Константинополя існувало. Через це в грамоті підкреслити, що Кроковський не буде цього робити”, – каже дослідниця. На її думку, цензурування тексту історичних документів свідчить про бажання Росії уникати навіть будь-яких згадок про те, що Київська митрополія була раніше підпорядкована Константинополю.
До речі, Йоасаф Кроковський був останнім за царських часів митрополитом, обраним київським духовенством. Після нього протягом кількох століть митрополитів прямо призначала Москва.
