Маленькі дітки, маленькі бідки, але одного разу діти виростають. Ця мати вибрала свій шлях – відпустити.
Ось як все було:
“Місяць тому син привів додому дівчину.
– Мама, це моя Зоя. Ми любимо один одного і будемо жити разом.
Як будь-яка мати, я бажаю щастя своїй дитині. Хочуть жити разом – нехай живуть, я звичайно ж, не проти.
– Добре, синку. Ви поки йдіть на кухню, чайку попийте. А я речі твої зберу.
– В якому сенсі – речі збереш? – здивувався син.
Я дивлюся на сина і бачу його щиро замішання. Він явно не зрозумів, довелося пояснити:
– В прямому. Я зараз зберу твої речі і ви підете жити разом. Адже ви цього самі хочете!
-Нуу, мам, розумієш, знімати квартиру дорого, та й нема на що – ми студенти, ти ж сама знаєш. Ми тут думали пожити. Ми тобі не завадимо.
Звучить непогано, але ж я сама зі свекрухою десять років жила, поки ми з чоловіком квартиру не отримали. Відносини у нас, природно, зіпсувалися.
Це зараз я їм не заважаю. А через місяць-другий полетять в мене тапки: криво дивлюся, зауваження роблю, виживаю з дому. Не треба мені такого щастя. Ех, Зоя, ти ж навіть не уявляєш, від якого пекла я тебе позбавила.
– Ні, синку. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб жити з коханою дівчиною, постарайся забезпечити вам умови для спільного життя. А це значить бути дорослим: перевестися на заочку, знайти роботу і знімати квартиру. Але простіше і дешевше кімнату! Тоді і живіть разом, скільки душа забажає.
– Мама, та ти що ?! Жити в комуналці з чужими людьми? Ми не хочемо.
Ось так. Тобто, мою квартиру в комуналку перетворити і чужу людину підселити – ми хочемо. А самі з чужими людьми – не хочемо. Цікаво.
– Зоя, Ви любите мого сина? Хоча, напевно любите, раз хочете жити разом.
– Так. Я люблю Вашого сина. Дуже. – ледь чутно промовило повітряне створіння.
– Ви любите один одного, а з коханим рай і в курені. Правильно я кажу, Зоя?
– Та правильно. Я і на комуналку згодна, аби разом.
– Ну ось, син, так тому і бути. Повір, Зоя буде тобі вдячна за моєї відсутності. Влаштовуйте своє життя без мого контролю і участі. Але щодо комуналки не переживайте – буду додавати, щоб на квартиру вистачало.
Через півгодини закривши за дітьми двері, я розридалася. Аж надто великою була спокуса молодь у себе залишити: і син поруч, і невістка під наглядом.
Але не можна – дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я свою справу зробила – виростила. Прийшла пора відпустити сина у вільне плавання “.
