-Завжди жили нормально, зі свекрами відносини рівні і поважні були, з моїми батьками чоловік теж ладнав, – розповідає Галина, – 11 років в шлюбі, хто б очікував таке?
-Ви ж перші роки у твоїх батьків і жили? – уточнює подруга жінки.
-Так, 4 роки з мамою і батьком жили в двокімнатній квартирі, там наша Василина народилася. У свекрів ж іще дочка, а я у батьків одна. Чоловік завжди говорив, що теща для нього рідна людина. Ніколи ніяких конфліктів не було.
Через 4 роки сім’я Галини і її чоловіка Романа обзавелася своїм житлом. Квартиру взяли майже без боргів, вступали у програму на етапі котловану. Ризикували, переживали звичайно: а раптом будівництво піде «в затяжку», але все обійшлося, коли Василині було 2 роки, сім’я від батьків дружини з’їхала.
-Чоловік почав підробляти, – згадує Галина, – йому дуже хотілося швидше розплатитися з боргом і почати збирати на свій автомобіль. Але все щось ніяк. Спочатку мій декрет, потім Ромку скоротили. Ми жили на підробіток, але кілька місяців було дуже важко, та ще й батько захворів.
Тато Галини прохворів 2 роки, ніякі методики йому не допомогли…
-У батьків завжди були гроші відкладені, – каже Галина, – мама не може без заначок. Але татова хвороба заощадження суттєво попід’їдала.
-Лікування, – ділилася мама, – потім пох*рон, добре, що на життя вистачає мені. Але грошей, що ми все життя збирали, майже не залишилося. Є тільки недоторканний запас. Щоб, коли мене не стане, ви грошей не позичали і не шукали.
-Мамо, – намагалася обірвати цю сумну розмову Галина, – ну що ти, про що ти?! Ти ще навіть не на пенсії, як це нестане?!
-Мамо, ми на ваші ті гроші ще вас заміж видамо! – жартував Роман.
Мама Галини дійсно ще працює, їй в цьому році всього 58 виповнюється, літо жінка проводить на своїй дачі: садить овочі, ягоди і квіти. Дочка з чоловіком на дачі майже не з’являються: робота. Та й будиночок маленький, кімната і кухня, зручностей немає.
-Я звикла, – казала мама, – справляюся. Мені в радість. Не хочете, не приїжджайте, образ не буде. Я, може, років 10 ще поколупатися, та й продам дачу. Роки йдуть, здоровішою не стану.
Але поки мама на здоров’я не скаржилася. З ранньої весни вона снувала на електричках з розсадою і насінням, вихідні, відпустку – завжди там.
-Накопичите на машину, – мріяла мама, – хоч з речами пару раз в рік будете мене туди відвозити, а то я як не знаю хто з сумками мотаюся.
Але з накопиченням на машину було не дуже. Тільки за квартиру розплатитися встигли, як і Ромі, і Галині зробили віддалену роботу, і зменшили премії, які становили значну частину доходу. А в цьому березні Рома несподівано згадав про накопичені гроші тещі.
-Чого лежать, – кілька вечорів бурчав зять, – теща цвіте пишним цвітом, гроші знецінюються. Якщо щось трапиться, ми ж її не залишимо, нехай вона ці гроші нам в борг дасть? Інакше ми так і постаріємо пішоходами.
Галина, незважаючи на своє небажання вести з мамою таку бесіду, за наполяганням чоловіка все ж задала питання:
-Мамо, у тебе ж відкладено на той самий день, дай в борг, Ромка машину дуже хоче!
Але мама відповіла відмовою: лежать і нехай лежать, недоторканний запас, вам же легше буде, якщо не дай Боже, щось трапиться.
Рома, вислухавши цю відповідь, пограв жовнами, але більше до теми не повертався. Гроші він знайшов через місяць: позичив у своїх батьків, щось набрав по приятелям, трохи відклали самі. В кінці квітня чоловік Галини виконав заповітну мрію: став автовласником. Теща, яка прийшла в гості, машину оглянула, похвалила, зятя привітала.
-Сидимо на кухні, чай п’ємо, про насущне розмовляємо, – говорить Галина, – все спокійно, чинно і благородно. Рома сидить, мамі посміхається, жартує. І тут вона теми торкнулася: мовляв весна, свята довгі, треба на дачу збиратися.
-Як добре, в цьому році зять мене на машині відвезе, не треба на метро, потім на електричці з сумками! – мрійливо промовила мама Галини.
І почула від зятя, та ще й в тон:
-Не відвезе зять! – сказав чоловік з уїдливою посмішкою, – зять грошиків на машину в борг просив, але не допросився. А раз так, їдьте, тещо, на електричці, як в попередні роки.
-Мама образилася, – каже Галина, – пішла в сльозах. Я до чоловіка: навіщо так? Що вона поганого тобі зробила? Не віддала накопичені на пох*рон? Так її право.
-Право її, – відповів Роман, – а везти або не везти її на дачу – моє право. Я півтора місяці чекав її питання, щоб так відповісти. Раз в житті звернувся, а вона відмовила. Але я знав, що як тільки машину купимо, теща перша проситиме її відвезти-привезти. Земля кругла, я цього прохання чекав, я до нього готувався! Не хочеш сварок, більше цю тему не піднімай, тещу я возити не буду.
І не возить. І Галина цю тему з чоловіком не піднімає. З тещею Роман більше не спілкується. 11 років хороших відносин пішли в минуле, як і не було.
-А я між двох вогнів, – каже Галина, – мама просить вплинути на чоловіка, чоловік просить не говорити йому про тещу. Що робити?
