Туреччина залишається стратегічним партнером України, а українське керівництво й раніше розуміло той факт, що Стамбул має свої інтереси. Політика Туреччини багато в чому пояснюється “традиціями дипломатії Османа”, коли допомога Україні не суперечить веденню справ з Росією. Про це Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба розповів Дмитру Гордону.
Так Кулеба відповів на запитання, чому президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган продовжує зустрічатися із президентом РФ Володимиром Путіним. За його словами, стародавні традиції османської дипломатії ніхто не скасовував. Тобто, якщо коротко сказати про Туреччину, про її зовнішню політику зараз, то це співпраця у військово-технічній сфері з Україною та співпраця у торговельно-економічній сфері з Росією.
Глава МЗС додав: “Тобто допомагаючи нам протистояти Росії на фронті – об’єктивно це Туреччина робить, вони заробляють гроші на Росії”. Президент Туреччини Реджеп Ердоган відомий своєю допомогою Україні на переговорних майданчиках, постачанням. Ще до розпочатої Кремлем війни проти України Ердоган неодноразово приїжджав у Київ, де запам’ятався, зокрема, традиційним вітанням “Слава Україні!” до українських військових.Водночас турецький лідер з початку повномасштабного вторгнення Росії не раз мав переговори з російським президентом Володимиром Путіним, зокрема і очно.
Яку гру веде Реджеп Тайїп Ердоган на тлі російсько-української війни та яку вигоду хоче отримати під час маневрування між Україною, Росією та Заходом? Може здатися, що турецький лідер серйозно взявся за налагодження контактів із Москвою. Втім, щоб зрозуміти задум Ердогана, необхідно врахувати деякі деталі. Експерти вважають, що Туреччині немає сенсу втрачати західний ринок та головне – західні технології в обмін на російські пропозиції. До того ж це може вилитись для Туреччини у вторинні санкції з боку цивілізованого світу, повідомляють Факти ICTV.
– Головним партнером (Туреччини, – Ред.) зовнішньо-економічним залишається Євросоюз – це майже $200 мільярдів. І це не порівняти із $35 мільярдами, які зараз має із Росією. Це важливо, – каже старша аналітикиня центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету (Канада) Євгенія Габер.
Втім у Туреччини все ж є мотив для маневру в бік Росії. Москва закачує непогані фінансові надходження, енергоресурси й туристів. Товарообіг зростає. І це як милиця для турецької економіки, не зцілить – проте і впасти не дасть. Тому відмахуватись від російських грошей в Анкарі не поспішають. До того ж на носі у Туреччині вибори, тому Ердогану така тактика на руку.
– Немає того питання, яке б не сприймалося в Туреччині крізь призму майбутніх виборів. Треба розуміти, що це не просто вибори – це ключові для Ердогана вибори. 20 років при владі і зараз вперше за весь час опозиція має шанс виграти. Плюс сторіччя республіки. Дуже все символічно. Потрібно давати результати. Дуже багато питань залежить від Росії, опосередковано, – каже Євгенія Габер.
Війна Росії проти України стала своєрідним рятівним колом для Ердогана. Завдяки ролі посередника і успішної домовленості про вивезення зерна з українських портів, турецький президент додав собі політичних балів. Проте захід вже скоса дивиться на таке зближення Анкари з Москвою. І там навіть пригрозили санкціями Ердогану.
– Найочевидніші санкції, які запроваджуються – це у військовій сфері. І цілком можливо, що підуть саме по цьому напрямку – подальше обмеження співпраці у військовій сфері, – каже директор Центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
А втім, де точно Ердоган розуміє межу, так це якраз військова співпраця з Росією. Точніше її відсутність. Так, Анкара в НАТО, але не лише це стало аргументом. Туреччина хоче отримати лідерські позиції в Чорноморському регіоні і сильна Росія їй аж ніяк не потрібна. А відтак, і спроби Путіна вмовити Ердогана постачати Байрактари, цілком логічно провалилися. Та й загалом втрата Україною незалежності Туреччині вже точно не на руку.
