Родичка моя з далеких, по чоловікові. Є такі люди в родині, що роками не спілкуєшся, поки життя чого-небудь не підкине, ось і їй допомогу по моїй частині знадобилася. Я заїхала за документами, жодного разу в неї не була. Вона запросила на чай, навіть не розраховувала, що погоджуся, а я вирішила зайти. Вона пішла на кухню першою, по шляху взяла якусь миску, прикрила.
Я уточнювати не стала, яка мені різниця, чим вона тут зайнята була?
Але потроху розговорилися, виявилося, обидві фанатичні дачниці, причому любимо ягоду вирощувати. Чай у неї теж був приголомшливим, з насиченим ягідним смаком. Ось так і з’ясувалося, що дама збирає хвостики від полуниці.
Я тільки розсміялася, у мене ці хвостики без варіантів відправляються в компост. Або у відро для сміття.
- А чай тобі як? – Вона хитро посміхалася.
- Чай відмінний, все думаю, як у тебе сорт випитати.
І тут вона дістала цю саму миску, повну полуничних чашолистків, що з ягід відривають. Ось, каже, збираю і сушу. Потім з заваркою мішаю.
Ну треба ж! Я ж теж люблю ці всі прості домашні трав’яні збори, теж змішую магазинну заварку з чимось корисним. А тут таке!
Полуничний чай у нас популярний, тільки ось я надумала для нього різати і сушити полуницю, то в сушарці, то в духовці. Клопітно воно, та й потім ягідки відволожуються, погано зберігаються. Чай з ними теж не сказати, щоб кращий був, чим у родички.
Я у неї тільки одне запитала:
- А миску чого сховала? Невже це секрет?
- Та не секрет, просто ти така дама-юрист, думала, сміятися будеш. Або вирішиш, що ми живемо зовсім бідно.
Загалом, я висновки зробила.
Збираю тепер полуничні сідниці, сушу і зберігаю, як зіницю ока. Або заморожую, якщо часу немає, висушити можна і потім, навіть взимку. Додаю в заварник ложку хвостиків – і літо немов заглядає до нас на вогник, наповнюючи нас гарним настроєм, вітамінами і чарівним ароматом.
