Cтою якось на зупинці … темніє, пізно вже, на вулиці ні душі, трамвая як завжди немає і немає, сумки важезні … Потім дивлюся, далеко хтось стрибає.
Я злякалася, відійшла вглиб зупинки і бачу … чоловік на мітлі скаче, зупинився навпроти мене і каже: — Чого, немає трамвая? Я стою, ні жива, ні mертва і кажу: — Ні поки, але прийде скоро. А він: — Навряд чи ти його дочекаєшся, час-то пізніше, сідай, підвезу тебе! Я йому з переляком: — Та що ви, спасибі, я сама як-небудь!) … А він мені грубо: — Сідай швидко, сказав, а то зараз бензин закінчиться, я тебе зараз з вітерцем домчить …
Я стою, ноги трясуться, озираюся на всі боки, ні трамвая, ні людей. А хлопець-то міцний був … Думаю, може хворий який з nсuхушки втік. Зараз як дасть по голові мітлою або ще чим, і згадуй, як звали. Ну ось, взяла я свої торбинки, ногу перекинула, і на мітлу села в якості «пасажира». І поскакали ми з ним. А він мені і каже: — Тітка, ти не просто так сиди, а гримати іноді: «Йехууууууууу, нарешті я дочекалася принца на вороному коні» …ОЦЕНИТЕ
Ось, скачемо ми з ним, я кричу періодично, а серце завмирає від страху, думаю, зараз Доскач до дому, а далі що? Чого ще робити змусить, або прuб`є зовсім, ніхто ж не знає, що унего в голові … Загалом проскакали ми з ним три зупинки, молодь нас на телефони знімають, доросліші люди, сахаються в різні боки … Прибули до будинку моєму. Я злізла з мітли і в жаху чекаю вказівок. Він каже мені: — Ну, дякуй тепер, що безкоштовно доїхала!).
Я йому: — Ой, спасибі, пане, що в цілості й схоронності доставили. А сама боковим зором поглядаю, чим би огортає його, якщо що … А він мені підморгує: — Ну будь ласка! Може тебе до квартири проводити? Я йому: — Гаразд, спасибі, я сама як-небудь … він: — Ну як хочеш, — розвернувся і помчав геть … Блискавкою добігла я до квартири. Двері зачинила, сумки кинула, піт з лиця змахнула, сиджу на підлозі, в себе приходжу … А тут дочка накинулася на мене, куди мовляв пропала, пішки чи йшла!)).
— Так, — кажу, — бігом бігла! І повідала їй свою пригоду. Настав ранок, збираюся я на роботу. Раптом дзвінок у двері. Я з побоюванням дивлюся у вічко, а там квіти. Я видихнула, думаю, це доньці з раннього ранку залицяльник букет притягнув. Відкриваю двері, а там … мужик той стоїть, з мітлою і букетом. Я швидше двері закривати, а він мені:
— Вибачте-вибачте, це вам квіточки, і розповідає. Грали вони з друзями в карти на бажання, і програв він. Ось і придумали ті цю історію з мітлою, визначили місце і час зустрічі з якою-небудь дамою, і щоб вона обов`язково погодилася на мітлі покататися.
Тут Ви і натрапив. — Вибачте, будь ласка, за дурість! … Зараз я звичайно зі сміхом згадую ту історію, а перш за все, тижнів зо два ходила і на всі боки озиралася, як би ще хто до дому не «підвіз»! … Поділися в с0ціальних mережах
