В цьому році я вирішила вийти на пенсію і змінити своє життя. У мене є доросла донька, у якої є вже сім’я і свої діти. Вони були першими, кому я повідомила про своє рішення піти з роботи.
Дочка і зять радісно сприйняли моє повідомлення про те, що я вирішила зав’язати з роботою. Вони були впевнені, що тепер я засяду з внуками, їх у мене аж троє. А я не хочу! Я проти! Я дуже люблю своїх онуків, але повністю віддатися їм просто не можу, не хочу, не зобов’язана!
Я відпрацювала навіть більше, ніж треба було до пенсії. Завжди брала багато роботи, перш за все, щоб дочка спокійно довчилась в аспірантурі, а потім, щоб допомогти дітям з виплатою кредиту на квартиру.
А тепер я хочу пожити для себе. Я один раз в житті була на морі! Моя мрія – все кинути, купити невеликий будиночок на березі, зробити гарний, затишний садок з магноліями і спокійно дожити старість. Моя подруга так зробила кілька років тому і тепер і мене кличе до себе, каже, що по сусідству у неї продається невелика ділянка з будиночком, якраз те, що треба.
Я планую продати свою квартиру і їхати. Жити тим життям, про яке я могла лише мріяти. Я колись любила в’язати! Всі подруги заздрили. Але останні 20 років на це не було ні сил, ні часу! А книги… .. У мене величезна бібліотека, більше половини якої я не встигла навіть перегорнути, не те, щоб вдумливо перечитати.
Можливо, хтось скаже, що я неправильно роблю. Але невже я не заробила за все життя право на свободу, право на мрію, право на спокій і на те, щоб жити так, як хочу я.
Я не відмовляюся сидіти з онуками, коли це дійсно необхідно. Я із задоволенням забирала, забираю і буду їх забирати на канікули. Вони мені дають сили, наповнюють енергією, не дають нудьгувати і сидіти на місці. Але жити в якості постійної нянечки, репетитора, вихователя, я не хочу. Зрештою, зважте на вік!
Діти, дорогі мої, я своє відпрацювала, це – ваші діти. Ось ви і повинні вкладати в них всі свої сили, присвячувати їм свій вільний час, піклуватися про їхнє майбутнє. Тим більше, старшому вже тринадцять, а найменшій – минуло три.
Рідні мої, ви ж як то примудрялися виховувати їх весь цей час, поки я працювала. Так чому зараз щось має змінитися?! Так, тепер я пенсіонерка. Але я жити хочу! Рік, два, п’ять, не важливо! Скільки Бог дасть, так би мовити. Але цей час – тільки мій! Не забирайте його у мене, я ж теж хочу бути щасливою
