В ПЦУ розповіли про значення традицій Великодня
Вже цієї неділі, 5 травня, православні християни в Україні відзначатимуть одне з головних свят – Великдень. Цей день пов’язаний з безліччю традицій. Деякі з них народні, деякі стосуються церковного життя, а є і відверті забобони, котрі взагалі не мають жодного стосунку до віри.
Розібратися з великодніми звичаями та виокремити дійсно важливі для духовного життя сакральні практики, в інтерв’ю допоміг митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ Олександр (Драбинко).
“ЦАРСТВО БОЖЕ БЕРЕТЬСЯ СИЛОЮ”
– Владико, якщо людина цілий рік не ходить до храму, а йде тільки на Великдень, бо так прийнято, така сімейна традиція, то чи є взагалі духовний сенс в такій поведінці?
– Шляхи Господні несповідимі. Буває, коли людина примусово, один раз по обов’язку приходить до храму, або її посилають батьки посвятити паску, то, можливо, зайшовши до храму, або поспілкувавшись зі священником в цей день, чи святкова обстановка в храмі, може вирівняти дорогу і така людина почне частіше ходити і відвідувати храм Божий. Починати треба з малого. З неба також нічого не падає, і ми здобуваємо своє духовне життя і своє вдосконалення якоюсь працею. Ця праця може починатися саме з таких, хоч рідких, але все-таки відвідин храму.
Наприклад, до нас у собор приходять молоді батьки похрестити дитинку. Для когось це, можливо, взагалі перший візит до Божого храму, але такі моменти необхідні в житті. І моє побажання, щоб храм Божий відвідувався свідомо і якомога частіше.
Та дуже багато залежить і від священиків, які не завжди можуть зацікавити людину. Так, є інтернет, телебачення, дуже багато просвітницької і духовної літератури, однак потрібне живе спілкування людини персонально зі священником, адже священник є тим поводирем, який може ввести до церкви, розповісти про неї, розповісти про Бога. І було б непогано, якби наші священики займалися не требовиконанням (здійсненням обрядів. – Ред.), а дійсно спонукали до духовного життя.
– А якщо родичі тягнуть людину до храму, в цьому є сенс? Це варто робити чи не варто, якщо людина, можливо, ще не готова?
– В Євангеліє є така фраза – “царство Боже нудиться”, тобто береться силою. Інколи бувають такі випадки. Та звичайно, насилля в духовному житті ніколи до добра не приводило, ми знаємо це по середньовіччю. Оскільки я переконаний, що до храму потрібно йти, то маю добрим словом намагатися переконати свого ближнього. Інколи буває так, що прийшовши один раз, ми в церкві залишаємося назавжди.
– Суботу перед Великоднем в народі називають “тихою суботою”. Є такі, можливо, забобони, що в цей день не можна нічого святкувати, не можна сміятися, якось яскраво поводитися. Це дійсно так?
– Я б не сказав, що це забобони, це звичайне християнське поводження. Коли вмирає хтось із наших ближніх, нам було б неприємно, щоб у нас в сім’ї біля гробу хтось веселився або сусіди справляли весілля.
Тиха субота, вона іменується від того, що ми згадуємо розп’яття Христа Спасителя і його покладення до гробу, і Господь спочиває своїм тілом до воскресіння у гробі. І ми, звісно, переживаємо цю подію, як годиться християнам, бо найрідніша для нас людина постраждала за нас і відкрила нам двері царства небесного. І поведінка в цей день має бути відповідною. Звісно, якщо люди невіруючі, неправославні, ніхто нікому нічого не може заборонити, але одночасно з тим, ми живемо в соціумі і повинні поважати культуру один одного.
– А працювати в цей день можна?
– Звісно. Не тільки можна, а й треба. Ми готуємося до Світлого Христового воскресіння, тому цей день потрібно посвятити належній підготовці і відвідати богослужіння, оскільки саме богослужіння воскресіння фактично святкується вже в суботу. В перший день після суботи жінки-мироносиці прийшли і побачили, що гроб Христа відкритий. Вони прийшли рано вранці, вже в неділю, і це фактично перший день після воскресіння, бо Господь воскрес до того. Жінки-мироносиці не були свідками воскресіння, але коли вони в неділю, в перший день після суботи, прийшли до гробу, тоді вже побачили ангела, який їм сказав: “Чого шукаєте живого серед мертвих, його нема тут, він воскрес”.
ТРАДИЦІЇ ТА ЗАБОБОНИ
– Є також традиція рано вранці митися в чистий четвер. Мовляв, це дає здоров’я на цілий рік.
– От якраз це і є забобон. Чистий четвер – фактично підготовка, така собі фінішна пряма до свята, коли завжди щось готують, прибирають. Чому і субота тиха, тому що за середу та четвер маємо переробити всю підготовчу роботу. А митися і дотримуватися правил гігієни треба регулярно.
– Дарувати подарунки ближнім на Великдень – це православна традиція чи просто добра воля, яка не впливає на духовне життя?
– Ні, звісно, такої традиції нема. Просто люди ходять один до одного в гості, вітають словами “Христос воскрес – Воістину воскрес” ну і обмінюються крашанками, писанками. А подарунки можна дарувати кожного дня. Тобто традиції з подарунками до Великодня нема.
Варто в ці дні зробити щось добре для того, хто є неімущим, нагодувати бідного, допомогти убогому, от якраз це і буде найкращим подарунком і для себе, і для цієї людини.
– А от привітання “Христос Воскрес – Воістину Воскрес” поясніть його православний сенс.
– Вітанням “Христос Воскрес” і відповіддю “Воістину Воскрес” вітаються з першого дня Великодня і до Вознесіння. Відбувається це протягом 40 днів, оскільки Вознесіння Господнє святкуємо на 40-й день після його Воскресіння. І весь цей період, поки Христос ще перебував зі своїми учнями тут на землі, ми і вітаємося цим пасхальним вітанням. Тобто свято Пасхи святкують фактично ці 40 днів.
Сенс вітання, це коли жінки-мироносиці прийшли в перший день після суботи помазати тіло Господа нашого Ісуса Христа пахощами, як це потрібно було згідно з юдейською традицією погребіння, а ангел їм сповістив, що Ісус воскрес. От звідси, від цього ангельського вітання до жінок-мироносиць і походить наше вітання. Ну і ми відповідаємо: “Воістину Воскрес”, бо так, дійсно, він воскрес. Ми утверджуємо свою віру, оскільки ще апостол Павло сказав: якщо Христос не воскрес, то і віра наша марна. Тобто ми утверджуємо те, що ми віримо, що Христос дійсно воскрес, воістину воскрес Христос.
– Напередодні Великодня з’являється дуже багато тематичної продукції з зображенням храмів, навіть зображенням Спасителя…
– Так-так, літери “ХВ” під хвостиком у зайчика.
– От і я ж про це. Яке ставлення до такої продукції?
– Категорично я проти такої практики. Це маркетингові кроки, які абсолютно не відповідають церковності. Ці пляшки, на яких зображують церковну атрибутику, наліпки на крашанки… Крашанка має бути – або вдома зварили яйце і пофрабували в цибулинні, як це робили наші предки (чи хоча б придбати фарбу в магазині), або писанка. А писанки – це ж ціла культура. А наліплювати зображення Спасителя, щоб потім викидати в смітник, я вважаю гріхом і святотатством. Цього не варто робити. З церковною атрибутикою треба поводитися як ііз святинею. Використання подібних речей з церковними зображеннями в маркетингових цілях – це святотатство.
– Ну а коли людина все ж придбала такі наліпки і скористалася ними? Що потім робити? Спалити?
– Я розумію дуже добре таких людей: прийшов у маркет, щось треба до Великодня, десь побачив, ага, оце щось церковне, якийсь хрестик, якісь куполи, то треба брати. Але в таких випадках потрібно, звісно, спалювати продукцію з церковними зображеннями. Це ж відбувається з тими речами, які використовують при храмовому богослужінні. Записки, просфори, інші речі ми обов’язково спалюємо і цей попіл висипаємо або у річку, або прикопуємо в місці, до якого нема загального доступу і де не можна цю святиню осквернити.
