Я чомусь ніколи навіть подумати не могла, що колись потраплю в таку ситуацію, адже завжди бачила це тільки в якихось фільмах, чула від людей. Якщо говорити коротко, то моє життя останнім часом мені нагадує саме якийсь фільм і мені навіть не віриться, що це відбувається зі мною.
Дивно, що все сталося відразу після того як мені виповнилося 52 роки. Діти мої вже дорослі і приділяти їм час не потрібно. Стосунки з Олегом, з ним ми одружені вже чимало часу, якось з роками змінилися і живемо з ним просто як чужі люди.
Однак в один день, коли я вже не чекала зовсім ніяких змін в житті я зустріла своє шкільне кохання.
Зазвичай люди в моєму віці рідко пам’ятають свої юнацькі почуття, адже з роками усі ці речі забуваються, але я не забула нічого.
Ми почали з ним спілкуватися і в процесі ми прийшли до того, що у нього точно така ж ситуація, як у мене. Ми нібито були як дві рідні душі, які в молоді роки розпрощалися на деякий час, а потім віднайшли, для того, щоб бути щасливими і ніколи більше не розлучатися.
Я відразу зрозуміла, що якщо в школі у нас не склалося, то саме зараз є реальний шанс. Мені було вже все одно на те, чим я жила всі ці роки. Мені дійсно було все одно, що вони подумають про мене.
Зараз я розумію, що у нас з ним все серйозно і я навіть готова розлучитися зі своїм чоловіком. Правда я чітко розумію, що діти мене не зрозуміють, так само як і мій чоловік. Навіть більше, мене не зрозуміє моє оточення: друзі, знайомі та вся наша велика родина, мені доведеться забути про гарні стосунки з ними.
Я також розумію, що мене навряд чи зрозуміють мої власні діти. Не знаю що і кого вони будуть бачити в мені, коли дізнаються про мій вчинок, але знову ж таки, це ж моє життя, а не їх.
Чому я повинна звітувати перед дорослими людьми?
Я вже не така молода, щоб втрачати свій шанс на щастя, і я не хочу провести весь залишок свого життя з нудьгуючим чоловіком, для якого я вже нічого не значу, і дітьми, що давно з нами не живуть і телефонують самі лише раз в місяць, і бачуся з якими лише на великі свята.
