Ось знаєте, що раніше жили простіше. У всіх приблизно побут влаштований був, по-простому. Зараз начебто і будинки стали розумнішими, і техніка побутова розумна у всіх, має стати простіше гостей приймати. Але ні, це справжнє напруження стало. Може, вимог побільшало, чи відповідальності?
І начебто гості ненадовго до тебе зібралися — а доба з життєвого ритму випала, навіть енергії після зустрічей зменшується. А колись такий приплив сил був після свят! Тож я давно собі чесно зізналася: ну не люблю я, коли до мене пруться. І ночувати в мене нема чого, своє ліжко вдома є? Ось на ньому і ночуйте.
І суєта мене дратує. І витрати.
Начебто й не варто грошей на близьких шкодувати, ніби й не з порожніми руками йдуть. Але давайте чесно: невиправдані це витрати заради того, щоб посидіти разом і обмінятися новинами. Розклад за цінами нині не як при союзі, вибивають із бюджету ці посиденьки.
Родичі мені дорікають: треба знати прості цікаві рецепти, знову ж таки сад свій, фрукти-овочі мають бути. Але я їх хіба для того вирощую, щоб безкоштовно постачати гостей?
Ось судіть самі.
Мені шкода часу
Готувати люблю, роблю це з душею. Але поняття “готувати” включає ще й підготувати кухню, все перемити, перечистити, поки приготуєш – посуд проходить кілька циклів миття. А потім після приготування знову все перемити, прибрати.
І якщо для власної сім’ї цікаво нарізати салат і замаринувати незвичайну курку, то для натовпу народу вже незручно, кухня все ж таки не розрахована обслуговувати маланьїне весілля. Причому кожен із гостей готовий виступити з критикою, повідомити, що таке він уже їв, не здивувала. А потім прихопити рештки із собою, мовляв, куди мені стільки?
Вічно щось потрібно приготувати додатково, то хтось придумає дієту, терміново його ублажай, то дитину приведе, якій знову потрібно окремо щось готувати. І куди подітися?
Всі відпочили, а я кидаюся між гостями з ганчірками, тарілками та чаєм.
Усі йдуть то у лазню, то на річку, то відпочивають. А я ходжу за всіма, підтираю, посуд перемиваю, і думаю, а що мені самій із продуктів залишилося? Чи не треба бігти в магазин ще раз? І коли я вже можу присісти?
Прибирання просто дратує
Благо хоч, не в Китaї живемо, де на підлогу плюють і кидають кістки. Але треба пройтися з прибиранням і до приходу гостей, не дай Боже кіт стягнув зі відра для сміття якусь гігієнічну штучку! Потім не виправдаєшся. А якщо пляма якась чи щось закотилося кудись!
А після гостей починаємо упорядковувати квартиру заново. То діти перекинуть чай, то поцуплять солодощі і розмажуть їх десь. Хтось вийшов покурити в домашньому взутті і поплескав потім по килиму. То ручку в туалеті зламають, то нещодавно вирішили вкрасти в мене паросток і вивалили всю землю із горщика.
Попросити було важко? Потрібно ж красти, щоб добре росло! Як мене це дратує! Це я ще про жуйки мовчу.
Плітки
І головне – цікавість. Багато хто йде в гості не заради спілкування, не заради якоїсь взаємодопомоги чи дружби, а щоб подивитися, скрізь зазирнути і розповісти іншим.
Я намагаюся і білизну подалі ховати, і особисте прибирати, але все одно не уникниш розмов: скільки коштував мій новий фен, хто мене з сумками підвіз. Хтось лізе до шаф, не соромиться. Хтось під приводом пошуку нового рулону туалетного паперу переглядає все, що на думку спаде.
Ось навіщо? Є місце для гостей: крісла є, дивани, столики, сідайте. Навіщо ви суєтеся на балкон? Що шукаєте у моєму робочому столі? І навіщо вам мій ноутбук, телефон, своїх нема?
Зрозуміла, що справді близькі мені люди з радістю посидять зі мною у кафе, сходять до спортзалу чи на прогулянку. Справа має людей об’єднувати, а не ледарство, жратва та плітки.