Михайло Амбросимов, лікар за професією, врятував не один десяток життів. Але ось одного разу йому довелося рятувати найдорожче, що у нього було – свою дитину.
В один із січневих днів чоловік прокинувся від того, що в квартирі смерділо гаром. Виявилося, що в сусідній квартирі почалася пожежа. Згодом стане відома причина пожежі – не вимкнені ялинкова гірлянда спровокувала коротке замикання.
Михайло швидко розбудив дружину і вивів її на сходову площадку. Потім, коли дружина була в безпеці, чоловік повернувся за своїм чотирирічним сином.
Маленький Арсеній так злякався, що сховався під диван. Поки чоловік шукав сина, вогонь швидко перекинувся на його квартиру. Температура в приміщенні була така, що навіть батареї розплавилися. Пожежа закрив можливість вибратися через вхідні двері.
Залишався тільки один вихід – у вікно. Амбросимова жили на сьомому поверсі, але іншого виходу не було. Михайло взяв на руки сина і стрибнув. Він розумів, що може розбитися на смерть. Але навіть в такій ситуації чоловік думав не про своє життя, а тому, як врятувати сина. Згрупувався Михайло так, щоб стати парашутом для Арсенія, щоб хлопчик приземлився на нього і отримав менше травм.
Так і сталося. Арсеній «відбувся» тільки перелом ключиці та синцями з саднами. А ось Михайло, незважаючи на те, що впав на сніг, постраждав куди сильніше. Перелом тазу і розрив сечового міхура, травма руки. Його одразу доправили до лікарні і його ж колеги стали боротися за його життя.
Довгий час стан Михайла було стабільно важким. Він знаходився в реанімації і потребував переливання крові. Друзі та знайомі здавали кров, а також гроші для майбутніх операцій Амбросимова.
Через два тижні після успішної операції на тазі, Михайло став приходити до тями. В цей же час Арсенію зробили теж операцію – на зламаній ключиці. Він швидко одужав. Хоча свій п’ятий день народження в кінці січня хлопчик відзначав в лікарні.
Квартира Амбросимова згоріла повністю. Але завдяки небайдужим людям, на рахунок Михайла приходили пожертвування. Всього було зібрано близько трьох мільйонів рублів.
Через пару місяців 33-річний чоловік міг виїжджати на подвір’я лікарні на інвалідному візку, а через рік – він вже зміг стати на ковзани і відправитися на полювання. Рік тому родина Амбросимова стала на одного члена більше. Народився ще один син. Хлопчика назвали Федором.
Кажуть, супегероев немає. Однак насправді вони існують. Просто живуть вони звичайною, непримітною життям.
