Бійці з західної України, що зайшли в київській маршрутці і не підозрювали, що цей день вони запам’ятають назавжди!
“Їду сьогодні в маршрутці! На одній із зупинок входять в маршрутку четверо наших рідненьких захисників з передової. На двох теплі бушлати (на вулиці холодрига і дрібний дощик), на інших їх немає. І один речовий мішок на всіх.
Дивлюся на обличчя, руки, нашивки. Наші.., Хлопці.., одним словом! Зібрали гроші і простягають водієві 10 грн.
Він питає – “Вас скільки”?
Відчуваю, як миттєво впала тиша в маршрутці, але, знаєте, така, як перед бурею – насторожено-зла.
Вояки кажуть: – “Шеф, не шуми, скільки доплатити?”
І тут маршрутка “вибухнула” і ми всі почали кричати на водія.
Він зупиняється, визирає в салон і каже всім – “А ну, ША! Мужики вас четверо?!”.
Ті кивнули і він тому хто був ближче до нього дав чотири сотні грн. Хлопці упиралися, але він наполіг і ще довго вибачався, що це все чим він на сьогодні багатий.
Всім в автобусі стало соромно, що накричали на водія. Людей було повно і до наступної зупинки хлопцям зібрали ще 750 грн. Я і багато хто витрушували буквально останнє..!
І ще, я давно не бачила стільки радісних облич, коли є привід дійсно закохатися в українців. Всі хто виходив бажали воїнам миру і здоров’я, а вони посміхалися і тиснули руки.
Стільки добрих слів їм сказали, що мама дорога, як це було приємно. Хлопці виявилися західняками, які опинилися у нас в місті за новим місцем дислокації частини.
Чудові люди і вони, і водій, і пасажири. Знаєте, як це здорово, коли поринеш у світ людей без облуди! Справжня “жива вода”!”
Від: Angelika Batumska
Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.
