– Стою якось на зупинці … вечір, пізно вже, на вулиці ні душі, трамвая як завжди немає і немає, сумки важезні …
Потім дивлюся, далеко хтось стрибає. Я налякалася, відійшла вглиб зупинки і бачу … хлопець на мітлі скаче, зупинився навпроти мене і питає:
– Чого, немає трамвая?
Я стою, ні жива, ні мертва і кажу:
– Ні поки, але прийде скоро.
А він:
– Навряд чи ти його дочекаєшся, час-то пізніше, сідай, підвезу тебе!
Я йому з переляком:
– Та що ви, спасибі, я сама як-небудь!) ..
А він мені грубо:
– Сідай швидко, сказав, а то зараз бензин закінчиться, я тебе зараз з вітерцем домчить …
Я стою, ноги трясуться, озираюся на всі боки, ні трамвая, ні людей. А хлопець-то міцний був … Думаю, може хворий який з психушки втік. Зараз як дасть по голові мітлою або ще чим, і згадуй, як звали. Ну ось, взяла я свої торбинки, ногу перекинула, і на мітлу села в якості «пасажира». І поскакали ми з ним. А він мені і каже:
– Тітко, ти не просто так сиди, а гримати іноді: «Йехууууууууу, нарешті я дочекалася принца на вороному коні» … Ось, скачемо ми з ним, я кричу періодично, а серце завмирає від страху, думаю, зараз Доскач до дому, а далі що? Чого ще робити змусить, або приб’є зовсім, ніхто ж не знає, що у нього в голові …
Загалом проскакали ми з ним три зупинки, молодь нас на телефони знімають, доросліші люди, сахаються в різні боки …
Прибули до будинку моєму. Я злізла з мітли і в жаху чекаю вказівок.Він каже мені:– Ну, дякуй тепер, що безкоштовно доїхала!) ..Я йому:– Ой, спасибі, пане, що в цілості й схоронності доставили.А сама боковим зором поглядаю, чим би огортає його, якщо що …А він мені підморгує:– Ну будь ласка! Може тебе до квартири проводити?Я йому:– Гаразд, спасибі, я сама як-небудь …він:– Ну як хочеш, – розвернувся і помчав геть …
Блискавкою добігла я до квартири. Двері зачинила, сумки кинула, піт з лиця змахнула, сиджу на підлозі, в себе приходжу … А тут дочка накинулася на мене, куди мовляв пропала, пішки чи йшла!)) ..– Так, – кажу, – бігом бігла!) ..І повідала їй свою пригоду. Настав ранок, збираюся я на роботу. Раптом дзвінок у двері. Я з побоюванням дивлюся у вічко, а там квіти. Я видихнула, думаю, це доньці з раннього ранку залицяльник букет притягнув.
Відкриваю двері, а там … мужик той стоїть, з мітлою і букетом. Я швидше двері закривати, а він мені:– Вибачте-вибачте, це вам квіточки, і розповідає.Грали вони з друзями в карти на бажання, і програв він. Ось і придумали ті цю історію з мітлою, визначили місце і час зустрічі з якою-небудь дамою, і щоб вона обов’язково погодилася на мітлі покататися. Тут Ви і натрапив.– Вибачте будь ласка за дурість!)) …Зараз я звичайно зі сміхом згадую ту історію, а перш за все, тижнів зо два ходила і на всі боки озиралася, як би ще хто до дому не «підвіз»!)) …
