За вікном палати вирувало життя, яким Дарина жила, доки одного дня все змінилося. Ніна Іванівна не відходила від неї. Скільки сліз виплакала! Не хотіла вірити, що єдина донечка ніколи не ходитиме. Стомлена жінка задрімала і раптом крізь сон почула кволий голос: «Мамо…» Подумала, що почулася, аж ні – Даринка розплющила очі.
Ніна Іванівна покликала лікаря. Той оглянув Даринку і сказав:
За матеріалами – Порадниця.
– Тепер усе буде добре.
– Мамо, а Віталій до мене, мабуть, приходив? Он скільки квітів, – запитала дівчина, коли вийшов лікар.
– Доню, мушу тобі сказати правду, – зітхнула Ніна Іванівна. – Він не приходив. Він уже одружився, поки ти тут лежала. Не того ти покохала.
– Мамо, я знаю, що ніколи не буду ходити. Та найбільше хвилює, що Віталій мене залишив. Я не хочу без нього, – сказала Дарина.
– Не вартий він того, щоб побиватися, – заспокоювала Ніна Іванівна. – А квіти приносить Сергій. Він мене і повідомив, коли все сталося. І сюди з тобою поїхав. Я ж не сліпа, бачу, що він до тебе не байдужий. – Жінка ще щось хотіла додати, та в палату зайшов Сергій.
Ніна Іванівна заспішила.
– Піду, донечко, а ви поговоріть.
– Нащо прийшов? Це ж через тебе я тут, через тебе мене залишив Віталій, – накинулася Дарина на Сергія.
– Дарино, роби, як серце підкаже, – сказав хлопець. – Тобі зараз погано, та з часом зрозумієш, що не я винуватий у всьому. Я зараз піду, але повернуся.
…З Віталієм вона познайомилася на вечірці. Красивий юнак сподобався дівчині, почали зустрічатися. На побачення Віталій часто приходив напідпитку, та вона йому пробачала. Подруги казали: «Дивись, обпечешся!» Вона сміялася: «Та ви просто заздрите, що він вибрав мене». Бачила його з іншими дівчатами, але коли приходив до неї, нічого не казала. Та коли прохопилася: «Віталику, ми вже чотири роки зустрічаємося, я б хотіла бути з тобою поряд постійно, хочу стати твоєю дружиною» – його як підмінили. Не приходив, не телефонував, а вона місця собі не знаходила.
Якось Дарина взяла лижі й пішла до гори. То було улюблене місце лижників. Сюди вона приходила і з Віталієм. Сподівалася зустріти його тут. Але зустріла Сергія, колишнього однокласника. Розговорилися.
– Кажуть, заміж збираєшся за Віталія? – запитав Сергій.
– А хто ж це тобі сказав? Може, він сам? Розкажи краще, як ти живеш?
Хлопець розповів, що навчається в університеті, має багато друзів.
– А кохана в тебе є?
– Є, та вона не знає про моє кохання.
До них наближався Віталій – як завжди, напідпитку. Побачив їх разом і накинувся на Сергія.
– Та ми ж просто розмовляємо, – сказав той.
Між хлопцями почалися розбірки. Поряд нікого не було, та біля трампліна Дарина побачила хлопців, стала на лижі й помчала туди. Тільки б устигнути допомогти Сергію! Раптом впала, і вже не бачила, як біг униз Сергій, як підійшли лижники. Не бачила і як утік Віталій.
Вона потрапила в лікарню. А що ж тепер? Немає поряд Віталія… Вона не буде ходити… Як жити? Її невеселі думки перервала Ніні Іванівна.
– Донечко, ти ж, мабуть, образила Сергія.
– Я сказала йому все, що думала. Не треба мені його співчуття.
– Сергій тебе кохає. Він іще прийде, – зажурено мовила Ніна Іванівна.
Сергій приходив щодня. Приносив квіти, подарунки і навіть не згадав про неприємну розмову. Бачив, що Дарина чекає його. Зрештою запропонував:
– Виходь за мене заміж. Я тебе давно люблю, і якби ти була з Віталієм, то не сказав би про своє кохання.
– Сергію, нащо тобі така дружина?
– Не говори так, ти для мене єдина і кохана. Хочу, щоб ти була щаслива.
А вона вже була щаслива. Від його слів, уваги. Дарина дала згоду на шлюб.
Весілля відбулося в палаті. Коли Дарину виписали, Сергій забрав дружину додому. Його мама сказала:
– Якщо ти покохав Дарину, то я вас благословляю.
Їх часто можна побачити разом: молоду жінку у візку і чоловіка. Вони усміхнені й щасливі. А коли Сергій зустрів Віталія, лише промовив: «Дякую тобі за Дарину. Ти навіть уявити не можеш, кого ти втратив». Дарині про цю зустріч не сказав – навіщо її хвилювати?
Автор – Валентина ПАВЛУШКО.
Фото – ілюстративне.
