– Мамо, я зайнята, не телефонуй мені. Я не можу зараз розмовляти, – говорила я своїй мамі щодня. Але коли почула це від своєї донечки, рука потягнулася до телефону
– Мамо, я зайнята, не телефонуй мені. Я не можу зараз розмовляти, – фрази, які я часто чую від інших людей, і сама говорила колись. За матеріалами
А що?
Поїзд тягне один за одним вагончики рутинних днів по рейках життя, у кожного з нас справи, робота, навчання, ми все кудись поспішаємо і безперервно відчуваємо брак часу.
Все ніби і є, життєвий порядок йде своєю чергою.
Є батьки. І не замислюємося, скільки необхідно приділити часу на спілкування з ними, а вони ж так цього чекають – їм цікаво, чим зараз живуть їхні дорослі діти, чим цікавляться, що турбує.
А нам часто здається, що особистий простір порушується ними і зрідка йдемо на кщнфлшктність, чи не так?
Але іноді у всіх в житті приходить такий момент, коли все стає абсолютно навпаки.
Спілкування з батьками буде не вистачати, скільки б років тобі не було, і навіть якщо у тебе є своя сім’я, все одно ти відчуваєш себе беззaхисною дитиною, яку залишили. Навічно.
Хочеться розповісти, що у тебе нового тpaпилося, обговорити складності, про що душа бoлить, і поділитися радістю, похвалитися удачею – зателефонувати в будь-який момент.
І зрідка, коли рука тягнеться до телефону, несподівано осяває думка «а зараз це неможливо».
Фото ілюстративне, з вільних джерел
