Василинка у мене не перша онука, але я її дуже чекала. Перша внучка, яку подарувала мені донька живе далеко, тому я її не бачу і в вихованні участі не беру. То ж я дуже раділа, коли син сказав мені, що я стану бабусею вдруге.
Невістку я відразу прийняла як дочку. Любила її та намагалася піклуватися, але, мабуть, її це тільки дратувало. В очікуванні дитини, я скуповувала всі магазини з дитячим одягом та іграшками. Мене переповнювали щастя і радість від самого очікування. Я мріяла, як я буду гуляти з внучкою в парку і вітати її з усіма святами.
Приносячи подарунки для малюка невістці, вона без особливого інтересу закидала пакет з речами в шафу і видавлювала з себе невдоволено «Спасибі». Заради пристойності могла б зробити вигляд, що вона рада і вдячна. Я дуже переживала, що у нас ніяк не складалися з нею теплі відносини. Адже я робила все для цього і думала, що ми одне ціле. Іноді просто хотілося посидіти з нею за чашкою кави і поговорити, але ні.
Коли Соломію поклали в лікарню, я намагалася приготувати їй щось смачненьке і привозила їй їжу, але і цих моїх старань невістка не оцінила.
Вона сказала, що все необхідне привезла мама. Сказала, щоб я забрала все назад. Мені було дуже прикро. Я заспокоювала себе тим що ми ще не досить притерлися один до одного, Соломія звикне до мене і поміняє своє відношення. Коли Соломія народила, я була на сьомому небі від щастя.
Після виписки я всіляко хотіла допомогти Соломії, хотіла приходити до них хоча б на кілька годин, щоб побачити онучку і допомогти невістці. На мої прохання прийти, Соломія неприємно відповідала, що їй допомагати не треба, все що потрібно, зробить її мама. Я спокійно відреагувала, сказавши, що тоді я прийду на вихідних. Мені знову тонко натякнули, сказавши, що не треба. Мовляв мама взяла відпустку, і вона буде приходити щодня і допомагати.
Я все одно не витримала і на наступний же день прибігла до дитини. Так хотілося поняньчити внучку. По приходу до них додому я побачила незадоволений погляд Соломії. Вона явно була не рада мене бачити. Я попросила її про те, щоб вона дозволила мені зовсім трохи погратися з Василинкою після того, як вона прокинеться. Соломія неохоче погодилася.
Так повторювалося завжди, коли я приходила. Від будь-якої моєї допомоги вона відмовлялася, говорила, що все вже зробила її мама і більше нічого не потрібно. Коли я просила погуляти з онучкою, мені завжди говорили, що вона сама йде з нею гуляти.
Я не розуміла такого ставлення і в чому, власне, справа. З її ріднею ми завжди добре ладнали, але останнім часом моя сваха Стефанія, її мама, теж змінила ставлення до мене в гіршу сторону.
Щоб бачитися з онучкою, я приходила до них додому тоді, коли син був удома. При ньому Соломія стримувалася і не могла говорити мені щось проти спілкування з онукою. Синові я не скаржилася, не хотіла сіяти між ними непорозуміння.
Причину такого ставлення, я дізналася через рік. Коли зайшла розмова з свахою, вона звинуватила мене в тому, що я, не хочу допомогти дітям, вона вже втомилася приходити до них допомагати, а я ділова сиджу вдома і нічого не роблю.
Я стояла ошелешена, але намагалася зберігати спокій. Виявляється, Соломія говорила мамі, що просить мене про допомогу, а я завжди відмовляю. Образа, нерозуміння переповнювали мене, але я розповіла Стефі як все було. На наступний день невістка зателефонувала мені і запросила на розмову. Прийшовши додому вона сиділа сумна поруч зі своєю мамою.
Нарешті вона пояснила свою поведінку. Виявляється, вона ревнувала мене до свого сина і боялася, що він буде любити мене сильніше, ніж її маму. Вона попросила у мене вибачення і пообіцяла що більше не буде перешкоджати нашому спілкуванню з онукою.
Я пробачила і намагалася навіть зрозуміти невістку, просто вона ще у мене дуже молода. А ми, старше покоління, і є для того, щоб вчити молодих власним добрим прикладом.
