Свого Богдана я дуже кохала. Він завжди до мене гарно ставився, а вже через місяць знайомства привів мене у свою сім’ю. Для мене це було так незвично. Я зростала сама з мамою, більше рідних не мала. А тут вдома у мого хлопця було повно людей. Його батьки, бабуся, брат з дружиною й дітьми, молодша сестра з кавалером. Стояв такий галас.
– У вас якесь свято? – спитала я.
– Та ні, так завжди. Ми дуже дружні, так нас батьки виховали. Завжди один одного підтримуємо.
– Це так добре! Завжди мріяла про велику сім’ю.
І так було щоразу, коли ми приходили – багато людей, галас. Згодом старший брат Богдана – Захар, почав просити, аби ми сиділи з його дітьми. Ми ніколи не відмовляли. А тоді нарешті відбулось наше весілля. Гучне на 150 осіб. Майже всі запрошені збоку Богдана, його далекі родичі, друзі сім’ї, котрих навіть мій коханий ніколи не бачив. Та я вже не сперечалась. Так вийшло, що з того, що нам подарували, ми й оплатили ресторан і все необхідне.
Ми оселились з моєю мамою, адже вона сама в трикімнатній квартирі. Обидвоє працювали, тому доволі скоро придбали власну автівку. Все наче добре було, але ми ніколи не відпочивали самі. Кожні вихідні їхали до свекрів.
– Ну, ми ж з твоєю мамою живемо, то мусимо й моїм батькам увагу приділяти.
Це б нічого, якби не той факт, що щоразу стіл у батьків Богдана не накривався нашим коштом. Чоловік купував усі продукти, а ще вино й коньяк. За раз витрачав щонайменше три тисячі.
– А чому більше ніхто нічого не приносить?
– Ну, зрозумій, в Захара діти, йому важко, а Надя ще не заробляє. Батькам важко. У нас завжди так заведено було – хто може, то й купує.
З часом я помітила, що всі продукти додому купую я, комунальні – мама оплачує. А гроші чоловіка кудись зникають. Вирішила я все те контролювати. Почала випитувати:
– А де твоя зарплата?
– Та там 8 тисяч залишилось.
– А решта де?
– Та батько попросив, їх треба терміново плитку замінити.
Місяці минали. І щомісяця Богдан казав, що то брат його позичив, то сестра, то батько. Згодом Надя ще й заміж зібралась. Так саме мій чоловік давав гроші на весілля. Тоді ми й вперше серйозно посварились.
– Це ненормально. Твої батьки мають оплачувати весілля, а не ми.
– Але в них нема таких грошей!
– І що тепер? Нехай тоді майбутній чоловік Наді про це думає.
– Ми сім’я! Мені б теж допомогли, якби треба було.
– Щось я не пам’ятаю, щоб нам хтось допомагав!
Під час наступного візиту до свекрів я не витримала. Просто за столом сказала:
– Мабуть, ми більше не зможемо і продукти купувати і усім завжди гроші давати. Ми ж не мільйонери якісь!
Свекри дивились здивовано. А тоді Антон Петрович покликав мене допомогти на кухні.
– Дитино, ти маєш дещо розуміти!
– Що саме?
– Якщо хочеш зберегти сім’ю, поважай наші правила. Ми завжди підтримаємо один одного. Це святе!
– А в мене таке враження, що гроші тягнуть лише з нас!
– Не вигадуй. Буде треба вам, то й вам дадуть!
Вдома чоловік влаштував мені скандал. Сказав, що я виявила неповагу до його рідних і це неприпустимо. Ми посварилися і Богдан пішов до батьків.
Та минув тиждень і він повернувся, почав благати про прощення, казав, що більше не віддаватиме гроші постійно. Я кохала чоловіка, тому пробачила. Ми тоді вирішили, що почнемо думати про дитину і наше майбутнє.
Минув рік і я так і не завагітніла. Ми обстежились. Лікар сказав, що треба робити штучне запліднення. Тоді ми почали збирати гроші на цю процедуру. Та так сталося, що саме народила Надя. Вона дедалі частіше дзвонила Богдану і просила в нього гроші.
– Сестрі треба допомогти коляску купити.
– Це дуже дорого. Ти ж знаєш, ми не можемо. Нехай шукає вживану, їх повно продають.
Згодом Надя ще на щось просила. А тоді вже й свекруха дзвонила.
– У вас дітей нема, чому допомогти не хочете?
– Якщо гроші роздавати будемо, то їх і не буде!
Я думала, що родичі чоловіка все зрозуміли. Минув час і ми вже мали назбирати потрібну суму на процедуру. Я вирішила перерахувати гроші, розміняти, бо ми в доларах тримали. І ось я зазирнула у скриньку, а там 200 доларів і все. На хвилину мені стало зле. Подзвонила Богдану.
– Де гроші? Нас що, обікрали?
– Вибач, я мусив Наді дати, їй дуже треба було, вона в борги залізла.
Я не вірила своїм вухам.
– Це ж на дитину! Це важливо!
– Дитини ще нема, а сестра в мене є. Я не міг допустити, щоб вона бідувала.
– То до неї і йди!
Я вигнала чоловіка. Потім мені дзвонили свекри, кричали, звинувачували. Та мені було байдуже. Богдан багато разів назад просився. Але так доля склалася, що вже через два місяці я зустріла іншого хотіла розвіятись і забутися. І в першу ж ніч завагітніла. Спочатку злякалась, я ж зовсім не знала свого партнера. Та потім виявилось, що Андрій прекрасна людина, і він так зрадів, що стане батьком. Зараз я невимовно щаслива, маю дитину і чудового чоловіка. А життя з колишнім і його родичами згадую, як страшний сон.
А іншим раджу не робити моїх помилок, якщо бачити, що хлопець дуже прив’язаний до рідних – тікайте! А що ви про це все думаєте?
