Чоловік помітив в супермаркеті бабусю, яка вибирала дешеві консерви. Її історія розіб’є серце будь-кому.
Одного разу Андрій увійшов до супермаркету, щоб купити продуктів на тиждень. Його погляд відразу ж привернула фігура маленької згорбленої бабусі, яка стояла у ряду з консервами і ніяк не могла розібратися з ціною. У неї на ногах були старі гумові тапочки при тому, що на вулиці була глибока осінь. Зазвичай Андрій не звертав уваги на подібні ситуації, але в цей раз просто не зміг пройти повз, немов хтось смикнув його і змусив підійти.
Чоловік запитав у бабусі: чим він може допомогти? На що так відповіла:
«Синку, допоможи мені вибрати найдешевшу тушонку». Андрій допоміг. Потім взяв порожній кошик і пішов по ряду, кидаючи в нього продукти першої необхідності, та й взагалі все, що під руку попадеться. Бабуся спочатку не зрозуміла, що до чого.
«Ти що, синку» – щебетала старенька, наздоганяючи його дрібним кроком. Мене до каси не пустять з таким кошиком. Вони ж знають, що у мене немає грошей. На що Андрій спокійно відповів:
«Не хвилюйтеся, я все оплачу. Ви краще скажіть, що вам ще потрібно купити?».
Бабуся недовірливо подивилася на хлопця, подумала секунду і скромно сказала: «Якщо можна, купи мені пачку рису і масла, і більше нічого не потрібно».
Андрій йшов до каси борючись з бажанням заплакати. Йому не вірилося, що продуктовий кошик приблизно на 500 гривень може зробити когось щасливим, а очі бабусі просто світилися від щастя і вдячності. Хлопець відвів Галину Степанівну додому, адже сама б вона не змогла дотягнути такі пакети. Дивно, але жила старенька в новому елітному будинку, в самому центрі Києва.
«Це мені тут квартиру дали, коли стару п’ятиповерхівку на цьому місці знесли. Ми тут з сином жили, як він розлучився, а шість років тому він загинув від пияцтва. Ось я і залишилася одна». Елітна квартира всередині була не зовсім елітною. На підлозі картонки. Всі меблі відсутні. На кухні ні плити, ні холодильника.
– «Ти, синку, не лякайся. Це мене сестра з невісткою обікрали, як тільки Сергійко загинув. Тепер чекають моєї черги, щоб квартиру мою відібрати, а я і справді думала, що в цей раз не встану. Три дні вже нічого не їла. Ось сьогодні вирішила вийти в місто. Помолилася і попросила пару гривень на консерви. Іноді, буває, на вулиці знаходжу грошики, а ти мені сьогодні ось скільки купив. На місяць вистачить. Не віриться, що такі люди є на світі». Бабуся заплакала від емоцій, а Андрій все ж стримав сльозу і пообіцяв Галині Степанівні, що буде заїжджати до неї час від часу. Провідувати її і привозити продукти.
Коли він спускався вниз по сходах, то розглядав дорогі броньовані двері сусідів і дивувався, що ніхто з цих заможних людей просто не помічає голодну стареньку в літніх дірявих капцях. Ні у кого не виникає бажання їй допомогти, як мінімум не дати їй загинути від голоду. А колись ця бабуся була науковим співробітником, гарно співала, виступала у великому театрі, та й взагалі була шанованою красивою жінкою, а тепер до неї нікому немає ніякого діла.
Ось така історія, друзі.
Будьте добрішими, особливо до тих, хто вже не в змозі про себе подбати.
