Подальша українізація України буде відбуватися не завдяки законам чи вимогам влади, навпаки – закони й вимоги влади лише наздоганяють той еволюційний процес віднайдення власної сутності, який сьогодні переживає (поки що) російськомовна частина українців.
Переходити на українську вони будуть з власного переконання, з відчуття певного внутрішнього (а не зовнішнього!) дискомфорту, хтось прийде до нього раніше, хтось дещо пізніше, але загальна тенденція однозначна – люди будуть переходити на українську.
Бо бути російськомовним після страшних злочинів росіян – звісно, можна, адже ми демократична держава. Але якось воно не тойво. Це як вдягати шкарпетки в сандалі – ти можеш так ходити, тобі навіть ніхто нічого не скаже, ну але кожен подумки зробить певні висновки про тебе.
Річ у тому, що ми стали свідками й учасниками історичного зламу – російська мова в Україні вже не сприймається як щось круте, міське, сучасне чи навіть просто нормальне. Це мова минулого, мова травм, маніпуляцій, пропаганди, крові, окупації, насильного зросійщення.
Натомість українська мова здобула останній елемент, якого їй не вистачало для повнокровного панування в нашій державі – ореол перемоги. Тепер це мова героїв, спротиву, романтики, гідності, але головне – успіху, сили й перемоги.
Тож українська мова – сексі, а російська – шкарпетки в сандалях. Тому я б у ці процеси сильно не втручався, воно все саме розвивається в природний спосіб. Мова розумніша за нас, – Андрій Любка.
Думка автора може не відображати думку редакції. Редакція не несе відповідальності за обґрунтованість і тлумачення думки автора, а сайт є лише носієм інформації.
