Ірина з чотирирічною Лізою повертались після занять із логопедом, коли росіяни 14 липня вдарили ракетами по Вінниці. Дівчинка загинула на місці, а її мама зараз у лікарні із важкою травмою черева. Жінці не говорять про смерть доньки — лікар поки не радить. Бабуся загиблої дівчинки Лариса дала інтерв’ю Суспільному.
“Іра у неї всю душу вклала. Якщо я їй скажу про смерть — поховаю обох”
— Я була на роботі. І почула вибух, сильний. А у мене дочка пішла з онучкою до логопеда на заняття і вони завжди сідали на трамвай біля РАГСу. Я тут же дзвоню їй. А вона каже: “Мама, — в істериці, — Лізи немає більше. Потрапив снаряд, її розірвало на частини. Її немає”. І більше я не почула дочку. Я бігла пішки туди. Мене пропустили. Кожну швидку перевіряла і шукала, думала, надіялась до останнього, що це неправда. Що десь мої дівчатка там, у швидкій. Але я їх не знайшла.
Ірина зараз в тяжкому стані, каже Лариса. Жінку прооперували.
— Ноги, руки цілі. Те, що пишуть, що відірвало — ні. Ноги, руки — все ціле. Але у неї дуже тяжка травма черева: печінка, легені. Зробили операцію, поки стан дуже важкий. До апарату штучної вентиляції легень була підключена, відключили вчора увечері. Вона говорила з головним лікарем. У неї тільки одне питання: “Де моя Ліза?” Головний лікар каже, що вона у лікарні у обласній. Не каже… Їй не можна казати. Бо вона не витримає.
— Вона не знає ще?
— Вона, мабуть, забула. У неї, мабуть, шок, бо вона ж мені сказала, що Лізи більше немає. У неї щось з пам’яттю сталося. Але він (лікар — ред.) заборонив. Сказав: вона не витримає, одразу двох поховаєте, якщо розкажете, що дитина померла.
За словами Лариси, її донька — мама загиблої Лізи — ще довго буде в лікарні. Рідні, каже бабуся, ховатимуть дівчинку, не чекаючи, доки маму випишуть з лікарні.
Про Лізу
Лариса розповідає, що Ліза, коли їй було пів року, пережила тяжку операцію на серці.
— Це така дитина, яку просто не реально не любити. Так, у неї синдром Дауна, але вона найрозумніша, вона дуже красива. Вона всі літери у свої чотири роки знає. Що принести, скажеш їй, що віднести, що поставити. Вона все знала. І вже почала говорити по складах, склади складати потроху. Вона все розуміє, вона всіх знає, вона всіх показує: де мама, де бабуся, де тато. Дочка в неї всю душу вклала. Це її життя. Я не знаю як вона переживе. Це просто її життя було. Вона їй казала: “Лізочка, я тебе по всьому світу обвезу. Ти у мене будеш найщасливіша. Ти будеш найрозумніша і найщасливіша”. І все. І немає. Я просто не знаю, як можна буде пережити таке горе і втрату. Просто не знаю. Це янгол. Безцінний янгол. А тут, через цих скотів, які безкарно руйнують всю Україну, прибрали отаке дитятко. Воно ж не одне. І чому їх не можна покарати? Вони забрали найдорожче, що у мене є. Найпрекрасніше створіння.
Внаслідок російської атаки у Вінниці загинули ще два хлопчики — семи та восьми років. Один із них проходив обстеження у медцентрі, загинув разом із мамою. Інший — чекав на дядька в припаркованому авто та потрапив у вогняну пастку.
