Я єдина дочка у своїх батьків. Природно, що вони хотіли для мене кращої долі, тому відразу не сприйняли мій вибір. Заміж я вийшла рано, в 18 років. Мама просила мене одуматися і не поспішати, але я зробила все по-своєму і тепер дуже шкодую про це. Навколо мене завжди було багато красивих хлопців, гідних кандидатур на роль чоловіка. Але я вибрала Василя. Хороший, з тих хлопців, що вміють подобатися, хоча нічого для цього не роблять. Провела його в армію; після того, як він повернувся – треба було грати весілля, тому що я чекала дитину. Жили ми з батьками чоловіка, які, власне, теж були не дуже раді нашому ранньому вступу в шлюб і поповненню в сім’ї.
Втім, внучка народилася: копія бабуся, мами чоловіка. Так що до дитини свекри ставилися з усією душею. А ось мені було в новій родині важко. Вдома я хоч і стежила за порядком, і роботи мала багато, але все ж відчувала себе значно щасливіше. А тут все мені було чуже. Тут не те, що ніхто зайву хвилину поспати не дасть, але і навіть внучку на прогулянку не візьмуть. На мені була і дитина, і вся домашня робота. А я ще сама була молода, хотілося хоч якоїсь підтримки. Чоловік працював на двох роботах, вдома бував рідко. І не тільки тому, що роботи багато. Набридло йому швидко сімейне життя і моє вічне невдоволення. Замість того, щоб мені допомагати, він просто рідко бував вдома.
Можна сказати, я вийшла заміж за батьків Василя. Ось чоловік і став частіше з друзями в гаражі пропадати, ніж вдома зі мною і з дитиною. Наше сімейне життя швидко дало тріщину. При чому, сильну. А потім, як грім серед ясного неба: я зрозуміла, що чекаю другу дитину. Якраз збиралася про це сказати чоловікові, але він мене випередив, і повідомив мені, що хоче розлучення, тому що зрозумів, що сімейне життя – це не для нього. У підсумку-розлучення, двоє дітей, я повернулася до батьків. Чоловік платить невеликі аліменти. Батьки прийняли Мене, але не перестають мені докоряти, мовляв — ти сама собі життя зіпсувала, ми ж тебе попереджали.
