Березень 1953 року. Колгоспниці тужать за померлим Сталіним. Зверніть увагу на їхній одяг. Це НЕ РОБОЧИЙ. Це – ЄДИНИЙ одяг селянок.
І на роботу, і у клуб на лекцію про те, як погано живеться пролетарям в Америці. Виїхати з села без дозволу голови колгоспу та голови сільради не можна.
Грошей за каторжну працю від темна до темна не платять – лише по кілограму зерна за відпрацьований “трудодень”. Ці нещасні ніколи трусів не бачили.
Це ж як потрібно було промити людям мозок, щоб вони ридали за своїм рабовласником, який тримав їх у колгоспному кріпацтві у злиднях і морив голодом? Комуністи любили розповідати, що в усьому винна війна, але.
Але Західна Німеччина, перетворена стратегічною авіацією союзників на мору битої цегли; пограбована до нитки нечуваними репараціями; позбавлена мільйонів робочих рук, які перебували у полоні та десятків тисяч спеціалістів з усіх галузей, які емігрували до США, Франції, Британії або були забрані до СРСР – Західна Німеччина у 1950 році вийшла на довоєнний рівень виробництва. А в СРСР оце… На фото…
