Поїхала відпочивати з чоловіком. На добу. Берег чудового озера. Взяли намет і все необхідне. Він захопив вудки і гумовий човен. Вона ракетки для бадмінтону.
Вечір пройшов добре. Він розпалив багаття. Вони засмажили шашлик і відкрили вuнo. Сиділи допізна. І він навіть намагався їй щось заспівати. Але вона його зупиняла: фальшиво виходило. Був сплеск нічної романтики. Він запропонував їй купання в темряві. І поліз у воду. Нічого не було видно, і вона дуже турбувалася.
Ранок приніс із собою легку негоду. Вона спала і ніяк не могла прокинутися. Ймовірно, наслідок чистого повітря. І не помітила, як він пішов.
Вилізла з намету. Сира трава. Легкий туман. А його немає. Все перевірила. Виявляється, він взяв вудки, гумовий човен, який був дбайливо приготовлений з вечора, і відчалив від берега. На риболовлю.
Вирішила не докучати йому: нехай порадіє, тому що у нього важка робота. І йому необхідно відпочити.
Спустилася до берега. Вмилася озерної водою. Картина була сумна: пониклі кущі, темні дерева, непривітна вода, дрібні краплі дощу.
Зібралася розпалити багаття. Але не знала, з якого боку до нього підійти. Дрова були сирими, і вона не розуміла, що з ними треба робити. Дуже хотілося кави. Хоча б чаю. Чогось гарячого.
Розкрила парасольку і бродила безглуздо по берегу. В намет лізти не хотілося: він уявлявся їй вузькою щілиною, за якою – безвихідь.
Не витримала і подзвонила. Він ласкаво сказав, що кльов хороший. І попросив її потерпіти.
Вона терпіла ще якийсь час. І, врешті-решт, туга взяла її. Їй не подобався берег, кущі, сумна прибережна вода і сирий намет.
Знову зателефонувала. Він жартівливим голосом благав бути «лапочкою». Говорив, що ніяк не може відірватися. І сказав, як їй здалося, якусь таку вже недобру фразу:
-Відпочивай і дихай свіжим повітрям.
В душі з’явилося обурення. І нетерпіння. Стало шкода себе. Прикро за себе. І злість на нього. Роздратування.
Написала СМС, що пішла пішки в село. Приблизно п’ять кілометрів. Що там, ймовірно, є автобуси. Або попутки. І вона поїде в місто.
Взяла свою сумку. Перевірила, скільки грошей. Відкрила парасольку і пішла.
Він теж не став дзвонити, обмежився СМС, що через годину – «точно» буде. Вона додала у кроці. До очей підступали сльози образи.
Їй пощастило. До зупинки під*їхав автобус. Вона зайшла і купила квиток у водія. Автобус повертав на дорогу, і вона побачила його машину.
Він обігнав автобус і їхав недалеко. На найближчій зупинці вивів її з салону. Вона сиділа поруч з ним і мовчала. Він теж мовчав.
А це добре, тому що можна було все обміркувати. Недалеко від міста попросив у неї вибачення. Вона відповіла, що їй потрібно було відразу здогадатися, коли побачила вудки і гумовий човен. Збагнути треба було, що ці предмети просто так не беруть.
Хмари стали розсіюватися, а разом з ними ішла образа. Сонечко виглянуло. І вона запитала його про улов. Він сказав, що сусідська кішка буде ситою пару днів. Засміялися, ніби нічого й не було.
Проїхали ще скількись. І вона раптом згадала про ракетки, які так і пролежали в багажнику. І вони знову посміялися.
Але нічого. Подумаєш, рибалка! Зате було багаття, душевна вечірня розмова, його нічне купання, озерне повітря.
Молодість!
Так, різне буває на природі.
