Ніколи навіть не чула подібних ситуацій у реальному житті. Хіба що зрідка читала заголовки новин чи слухала про таке у скандальних ток-шоу. І то часто вважала цей сюжет постановою. Так тривало доти, доки я сама не влипла у такий казус. І досі не вірю, що це могло трапитися зі мною.
Я в розпачі й не знаю, що мені робити далі.
Серед знайомих та близьких немає нікого, з ким я могла б обговорити подібну ситуацію, тому запитаю поради у вас.
Чесно кажучи, весь пройшов рік, і я нічого не зробила, щоб виправити цю ситуацію.Тим близьким людям, що у мене є, цього не розкажеш, зрозуміло чому. Я без тями закохана в однокласника своєї доньки, і не знаю, що робити далі. Проблема на поверхні – мені недавно виповнилося 40 років, а йому ще й двадцяти немає. Коли я раніше чула історії «якось несподівано все зав’язалося і вийшло», то не розуміла. А сталося те у мене все саме так. Він колишній однокласник моєї дочки
Вперше я з ним перетнулася ще два роки тому, взимку. Тоді вони закінчували одинадцятий клас. Як так вийшло, чому його до мене притягнуло, що сталося зі мною, не можу сказати. Серйозні стосунки у нас з ним зав’язалися вже після його повноліття, йому було 18. Швидше за все, у нього можливо навіть була дівчина до мене, я цю тему якось ніколи не піднімала. Але це ж формальність. А факт залишається фактом. У нас не різниця у віці, а прірва.
Він, звичайно, дуже хороша людина. Розумний хлопець, культурний, зараз прекрасно вчиться в хорошому університеті. Але він не може прожити без мене і дня, розумію, що ці стосунки заважають йому, але я нічого не можу з собою вдіяти. Мені банально занадто добре з ним. І я маю на увазі не лише інтим. Ми знайшли спільну мову, дійсно можемо говорити на різні теми, в спокійній обстановці, обнявшись. У мене такого в житті ще ніколи не було. Щоб до такої міри затишно, спокійно, хоча він і ще дуже молодий, але вже може подарувати відчуття безпеки, якого мені так не вистачало.
Найогиднішим у всій цій ситуації є те, що я знаю його батьків, на випускному ми сиділи за одним столом, зараз його матір вітається зі мною, а я посміхаюся їй у відповідь.
Ось що мені робити? Об’єктивно мені здається, що я рано чи пізно зіпсую йому життя. І, зрозуміло, колись все розкриється, і як тоді дивитися в очі його батькам, наприклад? Я добре можу поставити себе на їх місце. А дочка на мене як подивиться? Скаже, що її мати зійшла з розуму.
Я не можу покінчити з усім і забути його, як сон. Так не буває. Йдеться про почуття, про те, що всередині і я це не контролюю. Це вище моїх сил. До того ж він також не хоче, щоб ми розлучалися.
Я, здається, ще ніколи й нікого так сильно та щиро не кохала. Гадки не маю, чим це закінчиться, але нам добре разом і це головне.
А що про такі стосунки думаєте ви?
