— Триста сорок вісім гривень. Скинь мені на «Моно». Номер ти знаєш. Віктор постукав засмальцьованим пальцем по чеку з «АТБ». Папірець, зім’ятий і вологий, лежав прямо посеред столу, поруч із тарілкою, де хололи макарони по-флотськи. Я завмерла з виделкою в руці. У роті пересохло так, що язик прилип до піднебіння. Захотілося пити. Сильно, до запаморочення. […]
Віктор не вірив своїм очам. Дівчина за сусіднім столиком була як крапля води схожа на Настю. Ті ж довгі, злегка кучеряві каштанові локони, величезні очі, що змінюють свій колір від темно-зеленого до світло-сірого при різному освітленні і точена фігурка. Але Насті зараз має бути, як і Віктору, під шістдесят. Звичайно, Віктор зустрічав жінок, які виглядали значно молодшими за свої роки. Він і сам не виглядаю на свій вік. Але щоб так… Відразу на сорок років… Ні. Як би йому не хотілося, але це не Настя. Дівчина помітила, що Віктор її роздивляється і кинула на нього кокетливий погляд. Чоловік підняв свій келих на знак вітання і посміхнувся, з запізненням згадавши, що у келиху в нього не сік, а зараз лише десять ранку. Сподіваюся, вона вважатиме, що на відпочинку це можна.
Віктор не вірив своїм очам. Дівчина за сусіднім столиком була як крапля води схожа на Настю. Ті ж довгі, злегка кучеряві каштанові локони, величезні очі, що змінюють свій колір від темно-зеленого до світло-сірого при різному освітленні і точена фігурка. Але Насті зараз має бути, як і Віктору, під шістдесят. Звичайно, Віктор зустрічав жінок, які виглядали […]
Вам не варто більше народжувати. Краще зупинитися. – Не виключені проблеми зі здоров’ям. А вам воно потрібно? Двоє здорових хлопчиків! Хіба це не щастя? – Я хочу дівчинку… – Розумію. Але подумайте, як слід. Вашим дітям потрібна здорова мама.
– Вітаю, тату! У вас донька! Денис відкрив рота від подиву і завмер. – Як дівчинка?! Казали ж, що хлопчик! – Хто знає, що казали? У нас все по факту! Жінка в білому халаті, яка принесла Денису приголомшливу новину, поплескала його по плечу і пішла, а він притулився до стіни, намагаючись отямитися і усвідомити те, […]
Від працівника поліції, який приїхав до лікарні, Ольга дізналася, що в машині Павло був не один, а з жінкою. Вона постраждала менше, але теж перебувала в лікарні. — І куди ж це ти, Пашо, так сильно поспішав посеред робочого дня? — запитала вона з нотками іронії в голосі, хоча в душі у жінки вирували неабиякі пристрасті і зараз їй найбільше хотілося плакати.
— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Родіонова Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І […]
Після розлучення пройшли роки, але біль, що засів у душі, не відпускав ще довго. Мій перший чоловік був не просто слабаком — він виснажував мене. Вимотував морально, висмоктував сили, висаджував мої фінанси. Робити нічого не хотів, пив, ночами десь пропадав, а згодом ще й почав виносити речі з дому. Як хижак. А я мовчала. Терпіла. Все заради Сашка. Лише заради нього. Коли синові виповнилось дванадцять, він подивився мені в очі та впевнено сказав: — Мамо, годі вже. Виганяй його.
Мені 62. Йому було 49. Увесь час твердив, що я — любов його життя. А сам їв за мій рахунок, спав під моїм дахом, користувався всім, що було в оселі… Поки я не сказала: «Досить!» — і не виставила за двері. Після розлучення пройшли роки, але біль, що засів у душі, не відпускав ще довго. […]
Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри? Я стояла біля панорамного вікна свого офісу на сімнадцятому поверсі. Місто лежало внизу, як на долоні, сяючи вогнями. За спиною чувся тихий гул швейних машинок з експериментального цеху – серце моєї компанії Elena Home. Починалося все з нічних в’язань на кухні, а тепер я мала мережу магазинів текстилю та власне виробництво одягу. – Олено Миколаївно, документи на підпис, – у кабінет увійшла моя помічниця. – Дякую, Олю. Поклади на стіл.
– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри? Я стояла біля панорамного вікна свого офісу на сімнадцятому поверсі. Місто лежало внизу, […]
Вона лежала нерухомо, дивлячись у стелю, і слухала, як втретє за вечір на приліжковій тумбочці задзвонив телефон чоловіка. Цей наполегливий, пронизливий дзвінок здавався їй зловісним передвісником бурі. По її спині бігли мурашки. Це ім’я — «Сашенька» — тепер було випалене в її пам’яті вогняними літерами. Все почалося кілька днів тому. Антон, повернувшись з роботи.
Вона лежала нерухомо, дивлячись у стелю, і слухала, як втретє за вечір на приліжковій тумбочці задзвонив телефон чоловіка. Цей наполегливий, пронизливий дзвінок здавався їй зловісним передвісником бурі. По її спині бігли мурашки. Це ім’я — «Сашенька» — тепер було випалене в її пам’яті вогняними літерами. Все почалося кілька днів тому. Антон, повернувшись з роботи. Він […]
Взяв сокиру і поїхав. Недалеко, всього три кілометри. Двері на одній петлі бовтаються, у хаті перегар, холодно, собака на ліжку, поруч у лахмітті хтось бовтається. Як Галя пішла, так зовсім опустилися, брудом поросли. — Зятьок, — в усмішці оскалилася теща, — по чарочку збігати? Давай, копійчини… Та закивала головою, зубами зацокала. Усе, як баба відшептала — відтоді твереза прибіжить на хвилинку, щоб зять не бачив, а як вип’є, то десятою дорогою обходить.
Іван на Галині одружився так, «без душі», як то кажуть у наших селах. Прийшов до сестри, Марічки, каже: — Отак і так, дівчина при надії, каже, що від мене. — Так, а ти мав із нею щось? — запитує Марічка. — Ну, мав. Пару разів. — Твоя дитина? — Виходить, що моя. — Ох, Іванко, […]
Через тиждень син залишився ні з чим. Його картки заблокували. Його машину забрали. Його костюми, годинник, мобільний телефон — все зникло. Його відвезли в село і познайомили з простою дівчиною, дояркою. Звичайну, без макіяжу, у простій сукні. Батько був упевнений, що через кілька днів син втече, принижений і розлючений, благаючи все повернути.
«Мені набридло постійно рятувати тебе з кожної скрути», — холодним, твердим голосом сказав батько. «Скільки ще? Ти став зовсім нахабним». Син відкинувся на спинку стільця, все ще пильно дивлячись у телефон. Дорогий костюм, годинник, аромат вишуканих парфумів. «Та годі, тату. Я твій син. Ти завжди приймав усі рішення». Батько повільно підійшов. «Саме так. Завжди той, […]
Весь вечір Марина провела біля плити. Донька навіть не запропонувала порізати хліб. Вона сиділа у вітальні, вткнувшись у телевізор, і ліниво гримала на дітей, коли ті починали занадто гучно верещати. — Мам, принеси мені попити, — донеслося з кімнати за годину після вечері. — У тебе там сік був у холодильнику. Марина несла сік і бачила, як Геннадій у коридорі буквально приріс до стіни, спостерігаючи, як Андрійко намагається відірвати декоративний кутик на плінтусі.
Марина стояла перед відкритим холодильником і намагалася втиснути контейнери з холодцем між лотками з яйцями та горою овочів. Спина нила, пальці пахли часником, а у скронях стукало так сильно, що аж темніло в очах. До нового року залишалося два дні, але святкового настрою не було й близько. — Знову ти забила все продуктами, — пролунав […]